You are here: Home > Косметика > Технологія вирощування часнику

Лікувальні властивості звіробою

При лікуванні кам’яної хвороби печінки, розладів шлунка і кишечника, сечового міхура, ряду жіночих хвороб, захворювань легенів, запальних процесів, нари­вів, виразок, чиряків, висипів на тілі, ревматизму — однаково скрізь стане в пригоді звіробій. Як без борошна не спекти хліба, так і без звіробою не можна лікувати багато які хвороби людей і тварин. М. А. Носаль ствер­джує, до речі, що звіробій не токсичний і «звірів не вби­ває». За відомостями з літератури, назва походить від казахського «джерабай», що означає «цілитель ран».

1.          При хворобах печінки і при жовчних каменях змі­шують: звіробою 40,0 г, споришу — 30,0 г, цмину
—30,0 г, ромашки — 10,0 г і кори кру­шини (не свіжого збору, а витриманої зо три роки)— 20,0 г. Чотири столові ложки суміші залива­ють 1 л сирої води, а вранці кип’ятять 7—10 хвилин.
Випивають за день за 4 прийоми (за годину після їди).При цьому — дієта печінкових хворих, грілка на пе­чінку.

2.     При гострому і хронічному запаленні нирок засто­совують  суміш:  листків  мучниці (ведмежого  вушка) — 40,0 г, бруньок берези — 30,0 г, трави грижниці (остудника) — 20,0 г,   звіробою — 10,0 г, стовпчиків (волосся) кукурудзи — 10,0 г, кореня бузини трав’янистої (собачої) — 20,0 г, трави   хвоща   польового — 30,0   г,   споришу — 20,0 г, квіток материнки — 20,0 г, ромашки лікарської — 15,0 г. При запорах дода­ють ще 30,0 г кори крушини (витриманої 2—3 роки).

3.     Сечогінна суміш для так званого в народі очищення: хвоща — 40,0 г, стулок (без зерен) квасолі, переважно карликових форм — 10,0 г, вівсяної соломи —20,0 г, трави звіробою — 40,0 г,

споришу — 20,0 г, квіток бузини собачої — 30,0 г, волошок синіх — 20,0 г. При за­порах — кори крушини — 20—30,0 г. Рекомендуються ванни.

4.    Відхаркувальна суміш при багатьох захворюван­нях легенів: листків підбілу — 40,0 г, квіток коров’яка — 30,0 г, квіток дикого маку-самосійки — 20,0 г, квіток бузини чорної — 20,0 г, липи   — 20,0  г,  первоцвіту  весняного,  лікар­ського — 20,0   г,   трави   медунки   з   квітами — 40,0 г, трави звіробою — 40,0, квіток гречки посівної — 30,0  г,   квіток  калачиків  (мальви) — 30,0 г, пагонів   пасльону   солодко-гіркого (глисника) — 30,0 г. 4 столові ложки суміші запарюють 1 л окропу. Парять під накриттям, вдень п’ють ковтками. В народі рекомендується при цьому
лежати.

5.    Суміш для іригацій при білях у жінок: по жмені трави звіробою, дубової кори, кореня кропиви звичайної, кореневищ гірчака зміїного,  пелюсток квітів шипшини, листя і гілок омели, суцвіть цмину піскового, кореня живокосту, насіння льону, трави гірчака (водяний перець), суцвіть
нагідок.

Беруть  4  жмені  суміші,  заливають 2—3 л води і кип’ятять на слабкому вогні 20 хвилин.
Проціджують двічі, вливають у кружку і гарячим, скіль­ки можна витримати, роблять глибокі  промивання вагіни двічі на день: вранці і ввечері. Так вважав ще М. А. Но­саль. Дозволю собі певну коректуру його поради, а саме: спринцювання, промивання проводити добре теплим і, може, достатньо один раз — на ніч.

6.         Коли погано загоюються рани, виразки, нариви, до хворих місць прикладають шматочки, змочені в олії, в якій не менше як три тижні настоювались квіти зві­робою (квіток 2 частини, олії — 4 частини за вагою). Віддають перевагу мигдалевому маслу, а якщо його немає, то беруть соняшникову олію. Цією ж олією зма­зують і рани від укусу здорового (не скаженого, бо від
цього — щеплення) собаки.

7.     Якщо під рукою немає вибору трав, то при хворій печінці   обмежуються   такою   сумішшю:   звіробою – 30,0 г, суцвіть цмину піскового — 20,0 г. При запорах додають кори крушини — 20,0 г, варять 7—10 хвилин. Без кори парять цілу ніч і вдень випивають за 5 прийомів.

9.   Навіть тривалий понос затримується, якщо натще­серце пити гарячий чай із звіробою і деревію,
взятих порівну. 1 столова ложка суміші на 1 склянку окропу.

10.          Гнійні рани, опіки, що гнояться, обкладають шма­
точкою,  змоченою  в  міцному  водному  напарі – настої одної жмені звіробою на півлітра кип’ятку.

11.          Буває, що після важкої фізичної праці відчува­ється біль у попереку і загальне ослаблення. В таких випадках 2 ложки квіток звіробою розтирають у 4-х лож­ках свіжого коров’ячого масла, солять до смаку й 1 сто­лову ложку цього відвару розмішують  на  бовтанку (емульсію)  у 2  склянках пива;  випивають  протягом дня.  У стійких випадках повторюють цю процедуру кілька днів поспіль.

12.    Склянка чаю з трави звіробою, особливо його вер­хівок,  зібраних на початку квітування,— тобто коли більшість квітів ще в бруньках,— прийнята перед сном, убереже дитину (та і дорослих) від мимовільного сечо­випускання в ліжку під час сну.

13.          Сморід від гангренозної рани в народі лікують, промиваючи і прикладаючи шматочку, просякнуту від­варом суміші: звіробою 100,0 г і дубової кори —200,0   г.   Враховуючи  народне   застосування   нагідок, вважаю за доцільне додати після кип’ятіння в цей відвар, який щойно перестав кипіти, 60,0—100,0 г суцвіть (кошичків) нагідок для напару.

14.          Для припинення поганого запаху з рота і для зміц­нення ясен вдаються до полоскання міцним напаром звіробою з додатком 1—2 чайних ложок у напар трави шавлії лікарської. Дехто користується для цього просто водним настоєм звіробою.

15.          Крім квітучого і бутонізуючого звіробою для при­ пинення нічного нетримання сечі (ноктіурія) додають ще й інші рослини у сумішах. Наприклад, насіння парила у  співвідношенні: 2 (звіробою),   1 (насіння). Настій, або 2-хвилинний відвар, настоюють: дві столові ложки суміші на півлітра води. Денна доза — у 3 при­йоми.

Порізану траву звіробою зберігають у ящиках, викла­дених папером. Не рекомендується тривалий час ви­тримувати пучки звіробою на світлі. Час зберігання — З роки.

Докладніші матеріали про дію звіробою на організм людини і про використання його в медицині читач може почерпнути з праць по фітотерапії. Вітчизняна медична наука не обійшла своєю увагою звіробій і внесла свої пріоритетні матеріали в світову медичну науку. Особливі заслуги в цьому напрямку ма­ють дослідники Інституту мікробіології АН України в час, коли його очолював нині покійний академік В. Г. Дроботько.

Інститут випустив низку праць і про цю рослину. Ще 1954 року було передано у практику одержаний зі звіробою антибіотичний препарат іманін, особливо цінний для прискорення регенерації пошко­джених тканин, приміром, при глибоких опіках та інших потребах. Потому, вже в 60-х роках, було одержано препарат новоіманін та його видозміни. Доцільність його використання має широкий медичний спектр.

Взагалі, характеристика народної емпірики, як на мій погляд, щодо звіробою в своїй основі знайшла майже повне схвалення науки. Однак слід зробити і певні засте­реження щодо захоплення у народі звіробоєм. Тривале і в завищених дозах (як то кажуть, і хліб може стати отрутою) приймання звіробою може викликати гіркоту у роті, запори, не поліпшення, а пониження апетиту, почуття тягару в ділянці печінки. Хворим з підвищеним тиском крові лікарі рекомендують у разі потреби приймання звіробою, використовуючи його тільки у су­мішах (зборах) лікувальних рослин.

Щодо приймання самого звіробою, то нормальною дозою внутрішньо вважається настій одної столової ложки трави на півтори склянки кип’ятку. Випивають по півсклянки перед їжею, запивають водою. Для зовнішнього вживання використовують настій або ко­роткочасний відвар з настоюванням з трьох столових ложок на півлітра кип’ятку.

Настоянку на міцній го­рілці (70° – спирт) роблять з розрахунку 1—2 вагової частини звіробою на 1 частину горілки. Приймають по 30—40 крапель тричі на день. Таку ж настоянку вживають і для обробки ран, розвівши її попередньо в перевареній воді (1—2 столові ложки на півсклянки води).

Практикують також виготовлення оздоровчої звіро­бійної горілки (настоянки). Зловживання нею може при­звести до гірших наслідків, ніж зловживання чистою го­рілкою. Горілчану настоянку звіробою не треба пити більше 3—4 чарок за день, тому що це може спричинитися до таких же явищ, як і при тривалому прийманні завищених доз настою чи відвару звіробою.

У Казахстані на овечих пасовищах росте багато зві­робою. Одноманітне поїдання його призводить, особли­во в сонячну погоду, до запалення шкіри овець, випа­дання вовни. (Щось подібне буває у нас при поїданні вівцями великої кількості полови та соломи гречки.)

Це так зване явище фотосенсибіляції підказало вченим використання звіробою для лікування від вітиліго (біля­вих плям на шкірі, що погано загоряють, а лише роже­віють). Особливо це турбує жінок, коли ці плями на об­личчі, на голові, шиї — хоч ніякого болю вони не ви­кликають. Такі уражені ділянки шкіри намазують соком зі свіжого звіробою і через хвилин 15 виставляють на сонячне проміння.

Час першої інсоляції — до півгодини. В ці ж дні внутрішньо приймають 2—3 рази на день 30—50 крапель соку, витиснутого зі свіжих листків та квіток звіробою, і запивають водою. На сонці довго бути не варто, краще потроху, частіше. Лікування тривале (два місяці) з перервами на день-два через кожні три тижні.

Як твердять вчені-дослідники, в основі пігментації лежить накопичення зерен пігменту меланіну в меланоцутах — особливих клітинах базального шару епідерміси.

Leave a Reply