You are here: Home > Косметика > Технологія вирощування часнику

Золотушник звичайний

Деякі види роду золотушника отруйні — ура­жають печінку. Цей вид — багаторічна трав’яниста рос­лина з прямим, заввишки 60—100 см, пагоном, при­кореневими, оберненояйцевидними, зубчастими, череш­ковими листками.

Нижні стеблові листки ланцетні, зву­жені в короткий черешок, верхні — сидячі, вузькі. Квітки золотисто-жовті, в невеликих численних коши­ках, які розміщуються вздовж верхньої частини стеб­ла,— це формує видовжену вузьку волоть (різку).

Росте частіше в хвойних лісах, в рідких чагарниках, на вирубках, в сухих місцях на берегах річок, схилах. У невеликих кількостях поширений в лісовій зоні, в Лі­состепу і в Степу.

Збирають, зламуючи верхні частини пагонів з листка­ми, під час цвітіння. Сушать у затінку.

За біохімічним складом цей вид у своїй надземній частині містить: 0,13 % ефірної олії, сліди сапонінів, флавоноїди, кверцитрин та рутин, дубильні речовини, гіркоти, нікотинову кислоту; в листях у період бутонізації і цвітіння — 40—70 % аскорбінової кислоти, до 14 мг % каротину; в насінні —14,4 % жирної олії; в коренях — інулін.

Рослина вважається отруйною.

Готують міцний настій-напар: беруть півтори столової ложки порізаної трави або листків золотушника на півтори склянки окропу і настоюють дві години.

П’ють по півсклянки тричі на день як жовчогінний засіб при жовтяниці, захворюваннях жовчного міхура, в тому числі при каменях; при болях в ділянці нирок, розладах сечовиділення, запальних процесах у нирках, при каменях, при осадку в сечі, при набряках (в тому числі суглобів), при ревматизмі, подагрі. Діє сечогінно. Напар-настій менш міцної концентрації (одна столова лож­ка на півтори-дві склянки) випивають за день у 4—6 прийомів при бронхіті, простудах.

Золотушник додають також у суміші сечогінних і жовчогінних трав (більш ефективно!) при тяжких за­стійних явищах, каменях нирок, тяжких захворюваннях нирок і жовчного міхура.

В цих же випадках приймають горілчану настоянку золотушника (1 частина трави на 3 частини горілки) по 2—3 повні столові ложки за добу. Сильну настойку приймають по 1 чайній ложці тричі на день, запиваючи водою. Особливо її рекомендують людям похилого віку при застійних явищах у нирках, при набряках, каменях нирок; як при затримці, так і при мимовільному випу­сканні сечі.

В народі здебільшого не вважають золо­тушник отруйним, однак, за даними наукової літерату­ри, він (особливо вид «золотушник канадський») ви­кликає ураження печінки. Свіжі листки (як і інших рослин) в народі люблять прикладати до ран.

Чай з нього (на 1 склянку окропу 1 повна чайна ложка трави золотушника, настоювати 10 хвилин) прий­мають по півсклянки вранці і ввечері ковтками при киш­кових кровотечах, запальних процесах у кишках, при ранах, виразках, кривавій сечі, цинзі.

У болгарській фітотерапії рекомендується більш обе­режне дозування: 6 чайних ложок подрібненої рослини залити двома склянками води кімнатної температури, настоювати 8 годин і випивати ковтками за день.

Увага! Раніше подавалося на аналогічні застосуван­ня в народі «золотушника звичайного» і «золотушника канадського». Це багаторічна, декоративна, кущова, трав’яниста рослина, заввишки 60—120 см, походить з Південної Америки (саме там батьківщина рослини, хоч і назва її «канадський»), її можна зустріти в квіт­никах, на пагорбах, навіть на лісових галявинах, за­лізничних відкосах. Верхні листки — короткі, стебло опушене по всій довжині, кошики квітів більш дрібні, квітоносні галузки суцвіття загнуті кінцями вниз (у зви­чайного — вгору).

Додам, що цією рослиною невільно користуватися так, як золотушником звичайним. 3. ка­надський викликає ураження печінки і є більш токсич­ний. Хай собі росте як декоративний, але не слід брати його для лікування.

Leave a Reply