You are here: Home > Косметика > Технологія вирощування часнику

Золототисячник звичайний

Невелика одно- або дворічна рослина з прямим чотиригранним стеблом, заввишки 15—40 см. Звичайно від середини і нижче розгалужене. Нижні листки не утворюють розетки, яйцевидні і довгасто-яйцевидні, супротивні; верхні — гострі, всі з 5 жилками. Квітки в розгалуженнях стебла і на кінцях гілок темно-рожеві, розкриваються до сходу сонця.

Смак гіркий, запах ніжний, невиразний. Поширений по всій Україні. Росте на лісових галявинах, луках, схилах, серед чагар­ників. У народі особливо не розрізняють видів, а вжи­вають схожі форми і передусім золототисячник краси­вий.

Збирають, вириваючи із землі, обтрушують корені. Не миють, а якщо й миють, то цього ж дня і самі лише корені, не зволожуючи РОСЛИНИ.

На Волині (Рівненщині та суміжних областях) вна­слідок активного збирання рослина поступово зникає.

Вплив на організм людини: викликає апетит, поліпшує травлення і перистальтику кишечника тощо.

Золототисячник вживається в науковій медицині і ви­соко цінується в народному лікуванні. В науковій меди­цині використовується трава центурії, з якої в суміші з іншими гіркими травами (а то і з самої центурії) готують гірку настойку.

В народному лікуванні золототисячник вживають у тих самих випадках, що і в науковій медицині, особливо при підвищеній кислотності шлункового соку, при печії, при хворобах печінки і жовчних шляхів у дозуванні: 20,0 г трави золототисячника на 1 л кип’ятку як настій-напар. Це на два дні прийому по 0,3—0,2 склянки З— 4 рази на день за хвилин 20 до їжі. Дітям відповідно: від 1 чайної до 1 столової ложки (в залежності від віку) – З — 4 рази на день. Запивати водою.

На підставі спостережень вважаю, що при глистах, а особливо дрібних волосоголовцях, які гніздяться в ді­лянці сліпої кишки, густий напар суміші з золототисяч­ника в рівних співвідношеннях по об’єму з квітами цмину піскового і пижма є дуже ефективний глистогінний засіб.

Подібно до інших лікарських рослин золототисячник збирається в народній медицині як  самостійно, так і з іншими травами: звіробоєм, диким цикорієм, коренем кульбаби. Золототисячник — це улюблена і  популярна дико-квітуча лікувальна рослина, яка поряд з липовим цвітом, звіробоєм і рум’янком дуже часто зустрічається в сільських та міських жителів.

Наводжу найбільш поширені народні рецепти застосування.

Заливають звечора 2 склянками сирої води, а вранці кип’ятять 5—7 хвилин. Натщесерце випивають 1 склян­ку, а решту протягом дня за 4 прийоми. Кожний при­йом — через годину після їжі.

2.         При болях у шлунку (із здуттям кишечника) вжи­вають такий склад лікарських рослин: 5,0 г кореня аїру кип’ятять віл води 10 хвилин. Знявши з вогню, в цей відвар кладуть 2 столові ложки подрібненої трави золототисячника, 1 столову ложку полину, 1 сто­лову ложку звіробою і по одній чайній ложечці
м’яти і кореня валеріани. Все це треба парити півгодини в духовці, процідити і пити: натщесерце цілу
склянку, а решту — за 4 прийоми на день.

3.         При хронічних розладах кишечника приймають на­пар з трави звіробою, змішаного в рівних части­нах із золототисячником (2—3 столові ложки суміші на 0,5 л окропу). Випивають протягом дня. Цей напар вва­жається і хорошим натуральним нейтралізатором підви­щеної кислотності шлункового середовища.

4.     Під час грипу (з високою температурою) випивають протягом дня 3 склянки настою із золототисячника, ромашки і листків бобівника, взятих у рівних частинах, приблизно 4 столові ложки суміші на З склянки кип’ятку. При цьому ввечері, перед сном, ви­пивають 100 г гарячої горілки з 1 столовою ложкою меду. Сон і рясний піт перемагають цю стійку і тяжку хворобу.

5.  Під час гарячки і малярії п’ють такий відвар: 2 сто­лові ложки подрібненого кореня шипшини й 1 ложку кори ясена кип’ятять віл води. В цей дуже гарячий відвар всипають по 1 чайній ложечці листя бобівника, квіток ромашки та столову ложку золо­тотисячника. Розмішують, накривають кришкою і в теп­лій духовці парять півгодини. Випивають весь цей приго­товлений відвар за 5 прийомів протягом дня. І так 7—10 днів. Для поліпшення смаку п’ють з цукром або медом.

Золототисячник діє як легке проносне. В народі його вживають і при катарах шлунка з підвищеною кислотністю. Відомо ж, що гіркоти збуджують виділення трав них соків (у тому числі й соляної кислоти) в шлунку, що підвищує кислотність його соків. Відбувається роз’їдан­ня слизової шлунка. Однак у народі так не міркують і з успіхом включають центурію в збір для лікування ацідозних гастритів.

Залишаю цей факт на огляд спеціалістів-гастроентерологів без коментарів, хоча й вважаю, що і відкидати це як помилкове не слід. Проте треба боятися передозовувати центурії, оскільки це викликає нудоти і болі У шлунку та кишечнику.

Травознаї твердять, що вживання настою-відвару золототисячника зменшує в алкоголіків нездоланний по­тяг до пиття. Тому його включають у відповідні збори для відвернення пиятик од зеленого змія.

Рослина ця включається у збори для лікування від цукрового діабету й особливо тоді, коли у хворого силь­но понижена кислотність шлункового соку.

Трава золототисячника вживається в народі ще й при печійці (згага), здуттях живота, захворюваннях легень, жовчного міхура, при алергії, а в Болгарії, в народі,— ще при жовтянці (та й у нас), геморої, нашкірних висип­ках, як загальнозміцнюючий і тонізуючий засіб після хвороб, що супроводжувались тяжким лихоманковим станом (остудами).

Траву золототисячника зберігають у дерев’яних ящи­ках, викладених папером, оберігають від вологи. Час зберігання — до 3 років.

Leave a Reply