You are here: Home > Косметика > Технологія вирощування часнику

Живокіст лікарський

Живокіст лікарський, воловий язик, ріжник з лікувальною метою використо­вують його корінь.

Живокіст лікарський—багаторічна трав’яниста росли­на з родини шорстколистих. Росте на вологих луках, поблизу канав і струмків, на пухких торф’яно-мінеральних грунтах. Поширений майже скрізь на Україні.

Рослина досягає заввишки до 100 см. Стебло у неї крилате, особ­ливо догори, завдяки розлогим і збіжним листкам, товсте й пряме. Нижні листки великі, довгасто-ланцетні, а біля основи звужені в кри­латий черешок; верхні — менші, сидячі. Вся рослина шершава, з цуп­кими волосками.

Квітки у лікарського живокосту зібрані в пониклі під листочками закрутки-групи; віночки квіток брудно-пурпурові або лілові, іноді з відвернутими назовні зубцями. Корінь товстий, гіллястий, зовні чор­ний, а всередині білий, крихкий і нерівний при зламі; на смак терпко-липкий.

Цвіте рослина з травня до серпня. Збирають коріння живокосту восени, їх важко мити й сушити.

Завдяки дубильним речовинам, на які багатий корінь живокосту, він цінний як в’яжучий і загоювальний за­сіб, крім того, в ньому помічено протизапальну, зміцню­вальну і таку, що поліпшує обмін речовин в організмі, дію.

Хоч цю рослину й називають лікарською, або аптеч­ною (оГПсіпаїе), проте в науковій медицині її не викори­стовують, і препаратів з неї в аптеках нема.

В гомеопатії є есенція з свіжого кореня лікарського живокосту, зібраного до початку цвітіння рослини.

Лікарський живокіст більше відомий у народній ме­дицині. В народній лікувальній практиці здебільшого вживають настій кореня на гарячому молоці, який випа­ровують у печі протягом 6—7 годин, але так, щоб не до­вести його до кипіння, тому що від цього в ньому зруй­нуються діючі речовини.

Настій з кореня живокосту вживають як обволікаю­чий і протизапальний засіб при всіх видах запалення слизової оболонки (при грипі, ангіні та ін.), а особливо при грудних хворобах, навіть тяжких. Цей настій вжива­ють у народі й при лікуванні туберкульозу легень.

До речі, допускається й водний настій кореня живокосту, тобто на окропі, але без кип’ятіння, тільки для зовніш­нього застосування (для полоскання) при катарах горла.

Як в’яжучий засіб, його вживають при простих і на­віть тривких проносах, при чиряках, виразках і нари­вах — зовнішньо й внутрішньо (для поліпшення обміну речовин), а крім того, при хворобах нирок.

Зовнішнє застосування кореня живокосту. Порошок з цього кореня прикладають до ран, що кровоточать. Сік з кореня (або з стебел) чи порошок, якщо його вкладати в ніс на клаптику ватки, спиняє кровотечу.

При переломі або туберкульозі кісток хворі місця обкладають потов­ченою масою з свіжого кореня живокосту, а якщо корінь сухий (у зимовий період), то звичайно його треба зво­ложити для цього або намазати хворі місця маззю з ко­реня. Це роблять також і при хворобах горла, додатково до внутрішнього лікування.

Способи застосування. Настій на гарячому молоці: 10,0—200,0′ вживати по одній столовій ложці, три рази на день.

Leave a Reply