You are here: Home > Косметика > Технологія вирощування часнику

Живокіст лікарський

Багаторічна трав’яниста рослина, заввишки 30—100 см. Стебло крилате, особливо вгорі, від глибоко збігаючих вниз листків, товсте, пряме. Листки нижні великі, звужені в крилатий черешок, довгасто-ланцетні, верхні — сидячі. Вся рослина шорстка. Квітки зібрані в пониклі, вкриті листочками завійки. Віночки квіток брудно-пурпурові або лілові з відверненими назовні зуб­цями.

Корені товсті, галузисті, зовні майже чорні, всере­дині білі, крихкі, на зламі нерівні, терпко-липкі на смак. Росте на вологих луках, біля канав, струмків, на пухких торфомінеральних грунтах, на низинних торфовищах. Поширений повсюдно.

Корені живокосту вважаються отруйними, особливо якщо приймаються внутрішньо у завищених дозах. Про отруйність їх свідчить і хімічний склад.

За різними науковими джерелами, у коренях містять­ся алкалоїди лазіокарпін, циноглосин, глікоалкалоїд консолідин, алантоїн, аспарагін, сліди ефірної олії, ду­бильні речовини, галова і дігалова кислоти, крохмаль, смоли, багато слизу, холін, за болгарськими джере­лами — ще й інулін. У свіжій надземній частині також є алкалоїд циноглосин, глікоалкалоїд консолідин і про­дукти його розщеплення — консолідин і глюкоза.

У народній практиці застосовують корінь живокосту як обволікаючий засіб при всіх видах запалення слизо­вої оболонки, а особливо при грудних захворюваннях. М. А. Носаль подавав народну дозу: 40,0 г на 1 л гаря­чого молока.

Впевнення в цій дозі (хоч і на молоці) дали б дослідження. Вважаю: достатньою дозою є 20,0 г на 1 л гарячого молока, в якому подрібнений корінь живокосту парять у духовці 6—7 годин, але не дово­дять до кипіння. Вважаю, що діючі речовини рослини руйнуються при кип’ятінні. Таким напаром-настоєм живокостового кореня на молоці лікують від тубер­кульозу легенів.

У народі вживають також корінь живокосту і як в’яжу­чий, і як проносний засіб, а також як засіб, що видаляє змертвілі тканини і сприяє регенерації. Вважають також, що живокіст лікує нирки, допомагає при поносах, навіть з кров’ю, а також при кровотечах у шлунку і кишеч­нику, приймають його також при чиряках, виразках і наривах як внутрішньо, так і зовнішньо.

Живокіст, напарений у молоці, дуже скоро набридає хворому. Тоді на 6—7 днів замінюють цей напар таким: сирий або сушений корінь- живокосту розбивають на пасту, змішують з 1—2 частинами меду і приймають по 1 чайній ложці тричі на день. Після 6—7 днів знову повертаються до приймання живокосту на молоці. Сві­жий і сушений корінь з медом частіше практикують приймати при хворобах легенів, хрипоті, при кашлях.

Зовнішньо. При зламах кісток, а також при тубер­кульозі кісток роблять оклади з пасти свіжих (краще!) або сушених коренів живокосту. З цією ж метою готують мазь з його коренів: потовчений свіжий корінь змішують порівну із несолоним смальцем.

Свіжий, підсушений корінь живокосту товчуть, при­кладають до кровотечних ран; настоєм-напаром (як сві­жих, так і сушених) коренів полощуть горло при ката­рах. При кровотечі з носа втягують у ніздрі щедро розчинений теплою водою сік із свіжого стебла живо­косту. Для цього теж користуються порошком сухого кореня, вкладаючи його на ватці в ніс.

При катарах горла для полоскання застосовують вод­ний настій (на кип’ятку) з таких рослин: кореня живо­косту — 15,0 г, квіток лісової мальви — 10,0 г, пелюсток троянди (культурних садових форм — найча­стіше тієї, квіти якої вживаються на варення) — 10,0 г, дубової кори — 5,0 г, квіток коров’яку  -10,0 г, листу шавлії — 5,0 г і кореня валеріани —5,0г.

Чотири столові ложки збору (суміші) заливають на ніч 1 л дуже гарячого окропу. Вранці підігрівають під кришкою, не доводячи до кипіння, і теплим настоєм разів 6—7 на день полощуть горло. На ніч шию змазують маззю з живокосту, обгортають теплим шарфом, вкрива­ються, щоб пропотіти.

Стислі, практичні і досить зрозумілі дані про дію живокосту наведені у болгарській літературі. Вказують­ся відомі вже дані про стимулюючу дію речовин кореня на ріст клітин і відновлення тканин людини.

Відвар з коренів застосовують і при парадонтозі (в тому числі гнійному), для полоскання ротової порожнини, при пере­ломах кісток та пораненнях, при гнійному запаленні їх, при запаленні вен, гнійному запаленні тканин, при болях в ампутованих кінцівках, на забиті місця, вивихи, при невралгіях внаслідок поранення, старих глибоких ранах, що важко і довго гояться, при фурункульозі тощо.

Відвар коренів: 10 г подрібнених заливають склян­кою кип’ятку, варять на слабкому вогні 10 хвилин. Відвар використовують для компресів, припарок, полоскань. Коли треба — готують відвар з подвійної дози кореня на цю ж кількість води. Застосовують також зовнішньо суміш з порошку кореня і порошку хвоща польового, взятих порівну, для присипки ран, фурункулів тощо.

Внутрішньо приймають настій з двох чайних ложок подрібненого кореня на півтори склянки теплої води (протягом 8 годин). Настій зливають, ці ж корені повтор­но заливають склянкою окропу, через 10 хвилин проці­джують і змішують обидві порції настою (добова доза). Приймають ковтками кожні дві години.

Корені живокосту вживають також для горілчаної настоянки, виготовленої з однієї частини сировини на 5 частин 40°-ної горілки. П’ють по 20—40 крапель на­стоянки 4—5 разів на день. Настій і настоянка показані при поносах, дизентерії, хронічному катарі кишечника, при виразці шлунка і 12-палої кишки, а також при катарі бронхів з густим секретом.

У болгарській народній медицині кашку (пасту) з ко­реня, крім того, застосовують при затвердіннях у молоч­ній залозі матерів (теплі аплікації — компреси).

Як бачимо, болгарські відомості досить близько пере­гукуються з емпірикою нашої народної медицини. Не дивно — спільні слов’янські народні традиції.

Народ відзначає кращу дію не сушеного кореня живо­косту, а саме свіжого, сирого. Відомо (вченим), що у коренях живокосту знаходиться алантоїн і алантоїнова кислота. Це похідні пурину. Хоч доведено значення їх, але наука ще в боргу перед людьми щодо вироблення методики консервації діючих начал свіжого кореня живокосту. Спеціалістам по лікуванню різних за причи­ною опіків (згадаймо наші нещастя й аварії) є над чим працювати.

Крайній термін зберігання сухих коренів живокосту мною не встановлений, гадаю, до чотирьох років макси­мально (в сухому середовищі).

Leave a Reply