You are here: Home > Косметика > Технологія вирощування часнику

Ялівець звичайний

Кущ, іноді деревце. Листки лінійно-шаровидні, колючі, прямі, розміщені кільцями по 3. Квітки дво­домні. Ягодоподібні шишки складаються з 3—6 плодо­вих лусок, які в міру достигання стають м’ясистими і зростаються. Кольором синюваті або синювато-чорні, з трьома насінинками.

В Україні росте в лісових районах північної смуги Лісостепу; островами, у досить значній кількості, на Поліссі. На поліських пісках він низький; на волинському чорноземі дико не росте, а посаджений, виростає у деревце (місцями до 5 м заввишки), здалека нагадує ялинку. Росте дуже повільно.

Збирають цілком стиглі «ягоди» (пізно восени в суху погоду). Кущ вельми колючий, отож збирати руками важ­ко, тому звичайно підстеляють під кущ рядно або мішко­вину і обтрушують, ударяючи по гілках палицею. Стиглі «ягоди» опадають.

Сушать їх на горищі, але не в печі, потім перебирають, викидають нестиглі.

За біохімічним складом плоди ялівцю містять ефірну олію (близько 2 %), смолу (до 9,5 %), цукор (до 40 %), віск, жирну олію, органічні кислоти (яблучну, оцтову, мурашину), барвну речовину юніперин. До складу ефір­ної олії входять пінен, кампфен, терпінен, цидрол, феландрен, борнеол, ялівцева камфора та інші речовини. Хвоя рослини містить аскорбінову кислоту (близько 266 мг%).

В коренях є ефірні масла, смоли, сапоніни, дубильні речовини та барвники. В шишкоягодах є мікроелемен­ти — марганець, мідь, залізо, алюміній, а також діпентен, кадінен, сабінен, юнеол.

Має сечогінне діяння, збуджує апетит, знімає набря­ки. Наукова медицина перш за все вживає ялівцеві ягоди як ароматичний, знезаражуючий і сечогінний засіб.

В народі вживають ялівець внутрішньо і зовнішньо. При зовнішньому вживанні до ягід додають ще й гілки.

У перший день 4 ягоди (за день) старанно  пережувати,  висмоктати,   кісточки  викинути. В наступні дні (до 12-13-го дня) додавати по 1 ягоді щодня  після чого поступово зменшувати по 1    ягоді до чотирьох. Такі прийоми ялівцевих поліпшують апетит, мають помірну жовчогінну і дезинфікуючу дію.

Зовнішньо вживають ялівцеву спиртову настойку для втирання при ревматизмі і подагричних запаленнях з опухами. При болях у вусі вкладають в отвір вату, зволожену ялівцевим спиртом.

Гадаю, що біохімічний комплекс ялівцю, о аліфатичні і циклічні його смоли – це вітамін якого не вистачає, це речовини, що забезпечує функціональний гомеостаз (рівновагу), а особливо щодо приведення у норму слизистих оболонок організму, роботи їх. Певен, що схильність до геморою, тріщин слизистої – це, так би мовити авітаміноз. Згадується самодіяльне лікування випадків геморою у шевців: вони ковтали кульки смол завбільшки з горошину, щоденно. Смола ж ця була не нафтового, а рослинного.

Якщо спробувати звести дані народної емпірики і ме­дицини під загальний знаменник доцільності, то право­мірно, гадаю, перелічити факти використання (у пра­вильних дозах) шишкоягід ялівцю як самих по собі, так і в сумішах лікувальних рослин, а саме:

-  гастрит (особливо анацидний), виразки шлунка та 12-палої кишки (при пониженій кислотності шлункового соку), здуття шлунка (метеоризм), кишечника (як дода­ток у цільових сумішах трав), при тривкій нудоті та при позивах до блювання;

—   коліт, ентерит, запалення заднього проходу і місця виходу прямої кишки, геморой;

—   запалення печінки (деякі гепатити), холецистит, квола функція жовчних шляхів (дискенезія);

—   але чи не найперше: камені у сечовому міхурі, неф­рити (але з обережним дозуванням і переважно не само­го ялівцю, а в суміші з іншими рослинами), теж при папіломатозі  сечового міхура (бородавочки  на  його стінках), пієліті (запаленні ниркових мисок), ниркових коліках, уретриті (звуження каналу сечовиводу), цисти­ті, асциті;

-    при астмі, кашлі, бронхітах; при інфекційному арт­риті; при набряках та при ожирінні; при жовтяниці, в тому числі вірусній;

-    при ангіні, запаленні ясен, мигдаликів, отиті;

-    при діатезних висипах, дерматозах, лишаях (як всередину, так і зовнішньо), для лікування від опіків, відморожень, корости, при туберкульозі шкіри (розведе­ним водою настоєм);

—   в народі давали чай з шишкоягід ялівцю при силь­ному нервовому збудженні, хоч є твердження, що він діє підбадьорююче;

—   і, нарешті, при жіночих хворобах: як при вищенаведених, так і при запаленні придатків яєчників; при болях і при трихомонадному кольпіті.

Можливо, ця пам’ятка, зроблена для себе, стане в пригоді лікарям і дослідникам для перевірки і тлума­чення.

Ялівець протипоказаний вагітним. Треба також врахо­вувати, що ефірна олія ялівцю, виділяючись через нирки, подразнює їх, внаслідок чого і збільшується діурез (кількість сечі, що виділяється).

Великі дози витяжок з ялівцю і олія ялівцева, прий­няті всередину, самі по собі можуть викликати появу у сечі еритроцитів і лейкоцитів, тобто ушкоджують нирки. Олія його, нанесена на шкіру, може спричинити запалення шкіри з набряками. Витяжки з ялівцю проти­показані при запаленні нирок, сліпої кишки, виразках шлунка кишечника, після операцій на жовчних шляхах, крім тих випадків, коли призначить лікар і вкаже інди­відуальну методику використання.

Строк зберігання шишкоягід — до 3 років.

Leave a Reply