You are here: Home > Косметика > Технологія вирощування часнику

Хвощ польовий

Народна назва: сосонка польова.

Багаторічна трав’яниста рослина з чорнува­тими підземними і надземними стеблами, членистими кореневищами, на яких можна знайти круглі бульбочки, немовби горішки. Ці горішки їстівні (особливо печені), борошнисті, за смаком трохи нагадують картоплю.

Стеб­ла двоякого виду: спороносні з’являються рано навесні, негалузисті, заввишки 10—25 см, червонувато-білі, соковиті, з великими піхвами, з 8—9 зубцями на кожно­му членику стебла, на верхівці несуть овально-цилін­дричний спороносний колос; неплідні (вегетативні) стеб­ла розвиваються пізніше.

Вони галузисті, заввишки до 50 см, тверді, борозенчасті, членисті і з піхвами, які мають 8—9 чорних зубців з білою облямівкою. Гілки розміщені кільцями у вузлах стебла, іноді утворюють вторинні дрібніші гілочки. Гілки прості, найчастіше прямостоячі (на відміну від інших видів хвоща), боро­зенчасті, на піхвах 4—5 зубців.

Росте на парових полях, на луках, часом як бур’ян у посівах (особливо багаторічних трав), на пісках, вздовж річок, у вологих світлих лісах. Поширений по усій республіці.

У нас ботаніки налічують 9 видів хвоща. З лікуваль­ною метою заготовляються у суху погоду вегетативні пагони влітку; сушать на горищах з хорошою вентиляцією, розстелюючи шаром до 5 см на папері. Заготовляють стебла лише хвоща польового (стебла ін­ших видів бувають отруйні). Найчастіше плутають хвощ польовий з хвощем лучним, який не заготовляється.

Подамо деякі відмінності. Аби не помилитись, збирайте хвощ на сухих полях, луках. Стеб­ла у хвоща польового ясно-зелені, ребристі, без креме­нистих бугорків, галузки направлені навскіс уверх, кільчато-галузисті; у лучного хвоща стебла синьо-зелені, вкриті кременистими бугорками, галузки від­ставлені або направлені вниз, найчастіше нерозгалужені.

Піхви у польового — у вузлах, циліндричні,зубчасті; зубці трикутно-ланцетні, чорнуваті, мають білу облямівку, зрослі по 2—3. У лучного хвоща піхви цилін­дричні, бокальчасті; зубці незрослі, широколанцетні, з ледь помітною білою облямівкою. Росте у лісах, на узліссях, серед кущів, по вологих луках, край боліт, біля річок.

Інші види хвощів ще більше відрізняються від вищенаведених, їх легше відрізнити.

Хвощі дуже багаті кремнієм — кремнієвою кислотою (розчинна). Хвощ польовий містить близько 17 % міне­ральних солей. У попелі рослини кремнію — до 60 %. У хвощі польовому є солі калію та кальцію. Але настої, відвари його стебел «вимивають» з організму кальцій.

Крім того, у хв. польовому є флавонові глікозиди екві­зетрину, еквізетрин, еквізетонінові сапоніни (до 5 %), смоли та жири, органічні кислоти (аконітова, щавлева, яблучна), аскорбінова кислота (до 278 мг%), гіркоти, алкалоїди (нікотин, палюстрин, триметоксипіридин, ди­метилсульфон), дубильні речовини, каротин та флаво­ноїди (ізокверцитрин і 5-глюкозидлютеолін).

У народному лікуванні хвощ польовий (сосонка) дуже популярна рослина, що використовується при різних хворобах (в першу чергу, нирок і сечового міхура). Дехто висловлюється, що як сечогінний засіб діє він різ­ко, подразнює нирки і в цьому розумінні поступається більш делікатним засобам — наприклад, листям мучни­ці.

За нашими даними, напар або відвар хвоща у кіль­кості 10 до 30 г сухої рослини на 1 л води приймають до  склянок протягом дня. Вважається, що вживання хвоща сприяє видаленню ниркових каменів, зменшує біль в ділянці міхура, збільшує виділення сечі, змен­шує набряки, пухлини, зменшує кількості білка в сечі, очищає сечоводи від усяких шлаків.

Можна думати, що цим самим хвощ поліпшує загальний стан обміну речо­вин, бо впливає на печінку, селезінку і кишечник. Хвощ вважається необхідним компонентом у сумішах для лі­кування подагри і ревматизму, а також при хворобах, які супроводжуються набряками й застійними явищами. Інколи застосовують хвощ як кровоспинний засіб.

Зовнішньо настій хвоща вживають для примочок при хворобах шкіри, на рани, чиряки роблять гарячі компре­си (тривалість 3—4 години, після чого легко змазують компресоване місце жиром) на так звані 4шпори» на п’ятках, кістках ніг (відкладення солей).

До речі, на «шпори» роблять також компреси з відвару коренів дивосилу: 5 хвилин, 1 ст. ложка на 1 повну склянку води. Треба мати на увазі, що деякі організми не переносять (ідіосинкразія) дивосилу. Годі з’являють­ся сильні набряки, що можуть нагадувати навіть беши­хове запалення.

При смердючому диханні втягують у ніздрі і полощуть ротову порожнину водним настоєм хвоща: 2 столові лож­ки на 1 склянку води, парять цілу ніч.

Хвощ у сумішах:

1.         При болісному виділенні сечі п’ють гарячий чай з настою-напару суміші трави хвоща і квіток рум’янку лікарського порівну за об’ємом. Прийом — 3 склянки на день.

2.    При спазмах сечового міхура ковтками п’ють гарячий напар з квіток волошки синьої і трави хвоща,
змішаних порівну. В той же час роблять масажі ділянки міхура, а потім на 1—2 години кладуть на низ живота «подушечку», наповнену гарячим розпареним хвощем.

Хвощ застосовують і в деяких інших сумішах. Про дію на організм, фармакологічні властивості і застосу­вання в медицині детальніше рекомендую зазнайомитись з праці Ф. І. Мамчура.

У фітотерапевтичній літературі автори, особливо дослідники-вчені, відзначають кровоспинні, протизапальні і дезинтоксикаційні (отрутовидальні) властивості насто­їв хвоща. Сприяє, наприклад, видаленню свинцю з організму.

Кремнієві солі хвоща в сечі утворюють за­хисні колоїди, що перешкоджають кристалізації деяких мінеральних компонентів і таким чином запобігають утворенню сечових каменів. Стверджується, що орга­нізм не звикає до хвоща і не припиняється його дія при тривалому прийманні.

Треба, однак, підкреслити і знати, що не варто перевищувати його дозування. Крім того, він протипоказаний (індивідуально певним хворим) при нефритах і нефрозах. Водні галенові форми рос­лини мають дезинфікаційні властивості, використо­вуються для зовнішнього застосування при хронічних, що кволо гояться, виразках або гнійних ранах. Всере­дину траву хвоща польового приймають у комплексних лікувальних зборах трав. Ліки готують методом «водя­ної бані» — 1 столова ложка на повну склянку гарячої кип’яченої води, «баня» протягом 30 хвилин.

Доливаютьпісля неї кип’яченою водою до 200 мл. Відвар можна зберегти у холодному місці до 2-х діб. Приймають по 1/2 – 1/3 склянки 2—3 рази на день через 1 годину після їжі. В таких дозах рекомендується при пієліті, циститі, уретриті; як ремінералізуючий засіб особам по­хилого віку.

У зв’язку з присутністю кремнієвих сполук траву хвоща застосовують при атеросклерозі судин серця і головного мозку, при запальних захворюваннях нирок, сечовивідних шляхів, при каменях, ураженнях капіляр­них судин, при туберкульозі легень і шкіри.

Зважаючи на кровоспинні властивості хвоща польо­вого, його здатність, прискорювати виведення з орга­нізму свинцю, препарати з нього призначають при гост­рому і хронічному отруєнні свинцем; при гемороїдаль­них і маткових кровотечах.

Траву хвоща в народі зберігають у ящиках, викла­дених всередині папером. Строки зберігання — до 4-х років.

Leave a Reply