You are here: Home > Косметика > Технологія вирощування часнику

Хрестовий корінь бенедиктинський, вовчець кучерявий

Трав’яниста однорічна колюча рослина, заввишки 30—50 см. Зовнішньо дещо нагадує будяк. Від основи вона галузиста, часто без головного стебла, але з різними за довжиною гілками, що підіймаються і закінчуються суцвіттям-кошичком. Листя блідо-зелене, перисто-роздільне або зубчасто-лопатеве, до 30 см. Крайові квіти в кошику не плодючі, середні трубчасті, жовтуваті.

Зовнішні листки обгортки колючі, обіймають кошик, внутрішні — шкірясті, паву­тинисті, перисто-колючі. Спільне квітоложе щетинисте. Сім’янки ребристі, з чубком. Виро­щують на городах. Часом самовисівається.

Збирають з початків цвітіння і пізніше (до серпня) верхівки квітучих пагонів. Після відцвітання викопують і корені. Сушать їх окремо від трави. На смак рослина дуже гірка, із специфічним запахом.

Рослина містить: сесквітерпеновий лактон кніцин (близько 0,2 %), що погано розчиняється у воді, краще в алкоголі; смолисті речовини (до 5 %), слиз, камедь (глей) — до 13 %; 8 % танінів, невелику кількість нікотинаміду, похідні апіденіну і кемферолу, антибіотичні речовини, мінеральні солі (до 12 %), йод, ефірну олію, вітамін В1 та РР.

Вовчець досить популярний у поляків, на Західній Україні, Білорусії. Вживають у народі при запорах, здуттях (метеоризмі), при пониженій кислотності шлун­кового соку, обложеному язиці, поганому перетравлюванні їжі в кишечнику, як загальнооздоровлююче і змін­ююче організм після виснажливих хвороб, при подагрі. У більших дозах використовують як блювотне для очищення шлунка.

Особливо ж цінують цю рослину люди старшого віку. Корінь і траву вовчецю дають у зборах трав для лікування від захворювань печінки, при жовтяниці, дехто визнає їх і при захворюваннях дихаль­них шляхів.

У польській книзі з травознавства вказується на те, що трава вовчецю має антибіотичні властивості від ряду грам-позитивних бактерій і вірусів (бруцельоз, опере­зуючий лишай) тощо. Крім того, при запаленнях шкіри, вуграх, чиряках і навіть при лікуванні від лімфатичного діатезу, в тому числі туберкульозного, що пояснюється наявністю в сировині рослини солей кальцію, мікро­елементів і бактерицидних речовин.

Дозування в народі всередину для дорослих, коли вживається сам тільки вовчець: 30-хвилинний настій одної столової ложки подрібненої трави на 2 склянки кип’ятку (під накриттям). Відціджують і приймають теплим по півсклянки 3—4 рази протягом дня за пів­години до їжі і запивають водою.

Дітям від одної до двох столових ложок (у залежності від віку дитини) три рази за день до їжі (за 20—30 хвилин) і запивати водою. Та­кий же напар-настій, але з півтори столові ложки на пів­тори склянки окропу, вживають зовнішньо для обми­вань, примочок при захворюваннях шкіри і для компре­сів на чиряки.

Корінь вовчецю вживають при шлункових недугах – при гастриті (або разом з травою). Крім того, з коренів роблять настоянку на міцній горілці (та й спирті) — 1 частина коренів на 4 частини спирту. Приймають по 15—20 крапель тричі впродовж дня перед їжею як засіб, що зміцнює організм (особливо для людей похилого віку).

О. Ожаровський зі співавторами рекомендує анти­біотичний збір трави вовчецю разом з травою звіробою, квітами рум’янку лікарського, травою тим’яну, листям м’яти перцевої, розмарину, горіха волоського та корене­вищами півників.

Як метаболічну суміш (збір, що покращує обмін речо­вин), автори рекомендують вовчець кучерявий разом з водоростю морською — фукус пухирчастий (зустрі­чається в північних морях і заготовляється для виго­товлення агар-агару), та з листям кропиви дводомної, травою споришу, деревію, триколірної фіалки, плодами шипшини, корою гиви та коренями солодки голої.

Із цього збору роблять відвар (5 хвилин): 1,5—2 столо­ві ложки на півлітра води. Випивати по півсклянки в проміжках між прийманням їжі. Цікавий рецепт реко­мендує В. В. Кархут: 35 крапель спиртової настоянки кореня вовчецю змішати з 5-ма краплями жирової на­стоянки лаврового листя (30 г дрібно порізаного листя

на 200 мл олії). Цим засобом лікуються від алкоголіз­му — приймають тричі на день протягом 2—3 місяців.

Увага: попередження! 1. Більш високі дози вовчецю кучерявого викликають нудоти і блювання. 2. У болгар­ській фітотерапії є засторога: «При захворюваннях ни­рок вовчець кучерявий протипоказано приймати».

Гадаю, що при таких хворобах, як гломерулонефрит, та деяких інших із сильно порушеною чи пошкодженою паренхимою тканин нирок — це безсумнівно так. За до­зволом лікаря (при інших захворюваннях нирок) як сечогінне він може бути дуже доцільним. Усе це лікар визначає (в тому числі і дозування, звичайно) індиві­дуально.

Частіше досвідчені травознаї застосовують вовчець у відповідних зборах лікарських рослин. На заході він досить популярний.

Зберігають сухі корені і траву окремо в ящиках, ви­стелених папером. Строк зберігання — 2 роки.

Leave a Reply