You are here: Home > Косметика > Технологія вирощування часнику

Хміль звичайний

Багаторічна відома рослина. Щороку навесні з кореневищ  виростають довгі, іноді до 18 м, виткі, шорсткі від гачкуватих причіпок, шестигранні, всередині порожнисті стебла, що на зиму відмирають.  Корені заглиблюються в грунт іноді більш як на 3 м. Кореневища являють собою підземні видозмінні пагони з бруньками, розташованими в їх вузлах.

Відома рослина поширена повсюдно, крім степових південних районів. Культиву­ється дико, росте в зарослих чагарниками заплавах річок, над ярами, у видолинках, на лісових галявинах. Рослина дводомна. Культивуються тільки жіночі екзем­пляри. Чоловічі навкруги плантацій навіть винищують­ся, бо запиленням псують товарний хміль.

Збирають (рідко) молоді пагони, але передусім у серпні шишки хмелю, коли вони достигають. В цей час вони зелено-золотистого кольору з характерним хмельо­вим запахом, при здушуванні пружинять. Лусочки ши­шок хмелю, переважно при основі, вкриті жовто-золо­тистими залозами, що у виді жовтого порошку осипа­ються. Це і є лупулін. Містить ефірну олію (до 2 %), смолу, віск, гіркі речовини, жовту барвну речовину.

Ефірна олія жовтувато-червоного кольору містить зде­більшого вуглеводи (мірцен, фарнезен), спирти (ліналоол), органічні кислоти (ізовалеріанову, каприлову, капринову, пеларгонову), сесквітерпени (каріофілен). Крім того, в шишках є у вільному стані холін, гіпоксан; тин, аденін, когумулон, лумулон і лупулон, цератинова й ізопропілакрилова кислоти.

У супліддях (шишках) хмелю, точніше, в їх ефірній олії, є гумулен, алкалоїд хамулін, гормони, хмеледубильні кислоти, флавоноїди (рутин та інші), кумарини, смолисті речовини, вітаміни В1, В3, В6, РР.

Шишки хмелю вживають при запаленні нирок, при водянці, при подразненні сечового міхура і в сумішах з іншими лікувальними рослинами. Застосовуються при катарах шлунка, захворюваннях жовчного міхура і пе­чінки, при нервовому безсонні; для пом’якшувальних компресів і припарок на чиряки, нариви і виразки як заспокоюючі біль.

Народні травознаї радять настій або чай з шишок як заспокійливе при частих сильних стате­вих роздратуваннях. Але треба знати, що часте вжи­вання цього засобу (за літературними даними) може стати причиною різних небажаних (в тому числі патоло­гічних) змін у генітальних органах.

Внутрішньо вживають напар з шишок: до 20,0 г на 1 л окропу. Або порошок з них: по малій чайній ложці тричі на день, запиваючи водою. Замість такого порошку приймають лупулін двічі на день у кількості «на кін­чику ножа» (приблизно 0,3—0,4 г).

При жовтяниці навесні і влітку готують суміш з 1 склянки гарячого пряженого молока, 1 склянки гаря­чої води і туди вливають 2 столові ложки соку з молодих пагонів або гілок хмелю. Цю суміш випивають теплою за день. Взимку роблять так само, але замість соку з хмелю беруть 2 столові ложки потертих сухих шишок і цілу ніч намочують їх (напарюють) у суміші молока з водою. Випивають настій за день.

Нервовохворим, які страждають безсонням, дають дві­чі на день — перед обідом і перед сном — на грудочці цук­ру або в чайній ложці води по 5—7 крапель настойки з 1 ва­гової частини шишок хмелю на 10 вагових частин спирту.

Таку ж настоянку і в такій же дозі приймають при гастритах і при глистах.

Зовнішньо. Для заспокоєння болю при ударах і нари­вах хворі місця змазують маззю (для цього шишки хме­лю розтирають з несолоним смальцем).

При випадінні волосся миють голову в напарі (дехто у відварі) сухих шишок хмелю.

В деяких місцевостях свиням, поставленим на відго­дівлю (не кастрованим), коли вони впадають у стан ста­тевої хоті, підливають в корм міцного напару з шишок хмелю. Твердять, що від цього вони заспокоюються і знову добре годуються.

Leave a Reply