You are here: Home > Косметика > Технологія вирощування часнику

Хаменерій (іван-чай) вузьколистий

Назва рослини походить від грецького «хо-маї» — маленький, «неріос» — вогкий.

Хамерій вузьколистий, або іван-чай,— це багаторічна трав’яниста рослина з коренепаростковими пагонами, заввишки 50—150 см і з товстим повзучим кореневищем. Листки чергові, ланцетні з густою сіткою добре помітних жилок, залозисто-зубчасті, рідше цілокраї, зісподу сизу­ваті. Квіти зібрані в довгі китиці, пурпурово-червоні, рідше блідо-рожеві або білі. Пелюстки (їх у квітках по 4) 1,25—1,5 см завдовжки, при основі звужені в нігтик, ча­шечка чотирироздільна, тичинок — 8, зав’язь нижня.

Плід – довга коробочка. Росте у світ­лих лісах, на узліссях, по краях чагарників. Особливо масово з’являється на вирубках та згарищах лісу. Мож­на його зустріти і на висушених болотах. Чув таке (від діда-грибника в лісі): «Земля не любить згарищ — кличе дітей своїх. Першим прибігає іван-чай».

Рослина популярна, особливо серед лісорубів, у тому числі і як заварка для чаю, і як ліки. Різноманітні дотеп­ні місцеві народні назви іван-чаю.

На Україні однаково використовують і другий вид іван-чаю — хамерій додонея. На відміну від попереднього, він нижчий (20— 100 см), листки його з одною поздовжньою жилкою, пелюстки коротші, без нігтика, світло-рожеві. Росте в лісах, на кам’янистих або піщаних місцях. Поширений у південно-західних районах і лісо­степу (від Закарпаття до околиць Львова, та й у захід­ному лісостепу).

Траву збирають у період цвітіння, зрізуючи верхівки пагонів з квітами та листям або саме листя. Сушать як звичайно.

За хімічним складом листя містить: вуглеводи, слиз — 15 %, пектин, тритерпеноїди (1,3—1,9 %), олеанолеву, урсолову, гідрооксиурсолову, гідрооксилеанову кисло­ти; фенолкарбонові кислоти (в гідролізаті), кавову, ку­марову, елагову; флавоноїди: сексангуларетин, кемп­ферол, кверцетин, мірицетин; глюкозид рамнозид і ара-бінозид кверцетину, глюкозид мірицетину та його ара-бінозид, рамнозид кемпферолу; дубильні речовини — 5,65—20 %, алкалоїди — 0,1—1 %, аскорбінову кисло­ту — до 338 мг%, каротин. Також мінеральні солі: залі­за — 23 мг%, міді — 2,3 мг%, марганцю — 16 мг%, ніке­лю — 1,3 мг%, титану — 1,3 мг%, молібдену — 0,44 мг% і бору — 6 мг%.

У стеблах рослин — 4—6 % дубильних речовин; у квітах — дубильні речовини, алкалоїди, аскорбінова кислота, антоціани (у пелюстках). У коре­нях іван-чаю відсутні таніни, є до 20 % білків, солі фосфору, кальцію, кобальту. В насінні 40—45 % жирної олії.

Ознайомившись з таким біохімічним багатством рос­лини, проймаєшся пошаною до народної емпірики, яка знайшла, вибрала собі цю рослину для оздоровчого чаю, а до науки — за те, що довела раціональність її викори­стання. Як же не запропонувати її для виготовлення марочного напою чи напоїв, можливо, для людей з чорнобильської макрозони?

Можна з додатком пектинових речовин (рослин), бо іван-чай має їх мало, а також рослин, що несуть органікойодисті сполуки, і рослин, що покращували б смакові і запашні якості напою.

Компонент іван-чай у такому напої може бути влуч­ним чи провідним ще й ось чому: як довели вчені-спеціалісти, складові біохімічні компоненти, в тому числі лікувальні, добре гідролізуються, що як на мій погляд, сприяє кращому, можливо, і вибірковому за­своєнню їх організмом для саморегуляції його функціо­нального гомеостазу.

Крім того, десь чув про те, що іван-чай допомагає при лімфогранулометозі. Хто на­вчить, хто допоможе на шляхах пошуку-порятунку від такої біди людської? А – «скільки їх, куди їх жене, що так жалібно співають», в народній медицині, та і в науко­вій фітотерапії!.. Допоможіть, хто знає.

Біда змушує звертатись і до академіків та докторів наук, і до бабунь чи дідусів, і до неознахарів, і навіть до класичних знаха­рів, у тому числі і до екстрасенсів. Мене життя і думка весь час штовхали і штовхають у Природу. Переконався, однак, що до неї можна ходити за допомогою, хай і в гу­мових чоботях народної медицини. Як? Це вже інша справа.

Хочеться тут тільки висловити думку про те, що у боротьбі з псевдонауковим прожектерством невільно користуватись заяложеними аргументованими стандар­тами. Це стримує прогрес. Однак наукова невимогли­вість веде у кращому випадку до гумору, в гіршому — до тяжких втрат типу «лисенкізму». Це, звичайно, може траплятись і в фітотерапії, і в народній медицині. А ру­бання тут з плеча знаємо вже до чого призводить…

Відомо, що, піддавши траву іван-чаю певним фермен­тативним процесам, колись виробляли так званий «копорський чай» (від назви села Копорів). Зі спостере­жень знаю, що ферментативна обробка, градієнти темпе­ратури при сушці, випадкове «підсмажування» деяких рослин, обробка парами спирту та інші випадкові чи сві­домі (фармація) заходи відкривають чи міняють ліку­вальні властивості, можливості сировини з рослини. Народний досвід та пригоди травознаїв несуть свої ма­ленькі чи більші «ноу-хау».

В народі настої, відвари квітів іван-чаю використову­ють внутрішньо і зовнішньо. Вважають його в’яжучим, зволікаючим, протизапальним, знеболюючим, дещо фовоспинним, загальнооздоровчим засобом.

Вживають при кантарах шлунка з підвищеною кислотністю та ви­разці його або дванадцятипалої кишки; при колітах з проносами; при легеневих хворобах: набряклості, запа­ленні, навіть виразці; для полоскань (та і внутрішньо) при ангіні, запаленні порожнини рота, ясен, глотки; при запаленні середнього і зовнішнього каналу вуха (отит); при кровотечах з носа і запаленні його придат­кових пазух (гайморит).

Водним настоєм або відваром лікуються від екземи, опіків, нашкірних висипів як зов­нішньо, так і приймають всередину, обробляють рани. П’ють чай з іван-чаю при головних болях (мігрені). Знахарі рекомендували відвар з цієї рослини в досить великих дозах при деяких венеричних хворобах (до речі, в цьому — без достатньої ефективності).

Крім оздоровчих напоїв готують настій (краще в тер­мосі) з 2-х столових ложок подрібненої трави на пів­літра крутого кип’ятку. Настоюють годин 6 і випивають настій теплим протягом дня чи доби в 4—5 прийомів. Інші дози: відвар (можна методом водяної бані) з 2— З столових ложок на півлітра води приймають по столо­вій ложці 5—6 разів за день перед їдою. Такий же настій (місцями відвар) використовують для лікувальних обми­вань, примочок, компресів, полоскань тощо.

Ці народні методи в основному сприймаються і навіть мають схвалення в офіційній медицині.

Останнім часом довідався про те, що в результаті багаторічних комплексних досліджень, проведених ла­бораторією хімії природних сполук Всесоюзного науко­вого онкологічного центру АМН, із суцвіть хамеріону вузьколистого виділено високомолекулярну сполуку ха­нерол, яка виявляє широкий спектр дії на перещеплені (у дослідженнях) пухлини (рак). Цей препарат (ханерол) проходить клінічні випробування.

Молоде листя і пагони придатні для салатів. Варені корені і молоде листя можна вживати як овочі. Рослина дуже хороший медонос. Мед з неї зеленуватий, а після кристалізації — білий. З пилку бджоли виробляють хо­роший лікувальний прополіс.

Зберігають квіти, листя, корені у коробках або банках, щільно закритими.

Строк зберігання — 2 роки.

Leave a Reply