You are here: Home > Косметика > Технологія вирощування часнику

Вовчуг

Використовують два види вовчугів: вовчуг польовий; і рідше — вовчуг колючий.

Вовчуг польовий — багаторічний півкущ, зав­вишки 30—80 см. Корінь стрижневий, у старших рослин кількаголовчастий, зверху дещо здерев’янілий, розгалу­жений, часом з покрученими, іноді зі сплющеними від­галуженнями. Стебла прямостоячі, рідше висхідні, вгорі розгалужені.

Гілки і гілочки зрідка з колючками. Лист­ки трійчасті, тільки верхівкові бувають прості. При­листки прирослі до черешків, широкояйцевидні, зуб­часті. Квітки на коротких квітоніжках, по дві у пазухах листків, утворюють на кінцях пагонів і гілок густі коло­совидні суцвіття. Віночок п’ятипелюстковий, метелико­вий, рожевий або білуватий, 15—20 мм завдовжки. Плід — біб з 2—4 насінинами.

Росте на чорноземно-вапнякових грунтах, схилах, вздовж доріг та по берегах річок, у заплавах, місцями і серед чагарників. Зустрічається по всій Україні. За науковими джерелами, рослина як лікувальна відома ще з другого століття до нашої ери. Давньоримський лікар К. Гален вважав її чудовим сечогінним засобом. І хоча в наш час серед людей рослина не вельми популярна, вона цінується серед народних травознаїв і в науковій фітотерапії.

В народі заготовляють (глибоким викопуванням) ко­рені пізно восени або ранньою весною. Частіше вико­пують у жовтні. Очищають від землі, старанно відми­вають, звільняють від відмерлих частин, старої коркової поверхні і ріжуть на частинки ще сирими. Підсохлі потім доводиться подрібнювати, розбиваючи молотком. Пагони або гілки з листям збирають під час цвітіння. Головною ж лікувальною частиною є корені. Сушать, як звичайно, але при температурі не вище 45 °С.

Так само заготовляють і вовчуг колючий. Зустріча­ється цей вид у Західній Україні, на Поліссі. Від польо­вого відрізняється не таким пишним загальним вигля­дом, має значно більше колючок. Квіти його менші, не формують колосовидного суцвіття. Листки значно дріб­ніші. Стебла прямостоячі, з однорядним опушенням.

Пора цвітіння — як і у польового. Росте на піщаних берегах річок, на схилах. Зустрічається у Волинській, Рівненській, Тернопільській областях. Рослина охоро­няється. В народі застосовують в основному як і вовчуг польовий, в тому числі і надземну частину.

В коренях вовчуга польового (за різними науковими джерелами) містяться дубильні речовини, смоли, сапо­ніни, лимонна та яблунева кислоти, крохмаль, флаво­ноїди, глікозиди ізофлавонової природи (ононін, оноспин), тетрациклічний тритерпеновий спирт — оноцерин, до 0,02 % ефірної олії з сильною сечогінною дією, гір­коти, до 10 % мінеральних солей, незначна кількість жирної олії.

Матеріали нашої народної медицини про вовчуги при­вернули увагу вчених-дослідників, а їхні праці викори­стовували (з посиланням) і зарубіжні вчені. Звичайно, наука удосконалила народну емпірику.

В народі використовують сушені корені цієї рослини як легкопроносне, вони нормалізують процес дефекації, сприяють повному виведенню калових мас з кишеч­ника, особливо при хронічних запорах, набряках і запа­леннях слизистої прямої кишки, тріщинах її і, перед­усім, при гемороїдальних шишках з кровотечами; діє як кровоспинне, легкопотогінне та сечогінне.

Напари, відвари і настоянки з коренів, листків, квітів приймають при ревматизмі, артритах, захворюваннях сечоутворю­вального та сечовивідного тракту, в тому числі сечового міхура, при порушеному обміні речовин з проявами оприщення шкіри, появою наривів. Вживають також при сечових і жовчних каменях.

Декотрі травознаї вклю­чали корені, листя, квіти вовчугів у свої ліки-зілля від епілепсії, при обтяжливих родах, при нефритах, каменях нирок та сечового міхура, а бабусі на селах — при слабій (кволій) матці.

Корені, вовчуга з квітами і листям є важливим компо­нентом у зборах трав при капіляротоксикозах. Взагалі, Досвідчені травознаї включають його у збори (суміші) лікарських рослин при досить різних захворюваннях. М. А. Носаль вважав листя з квітами і невелику дозу коріння важливим компонентом у зборах трав для дітей при запальних і застійних процесах у сечовивідних орга­нах з елементами крові у сечі.

Одну чайну ложечку суміші на 0,5—0,7 склянки крутого кип’ятку — запа­рити, настояти під накриттям, остудити. Такий настій рекомендував давати дитині, в залежності від віку, по одній чайній ложці (від 3 до 6 разів) протягом дня, запи­вати водою.

Щодо лікарських форм, способів застосування і доз вовчуга. Раціональними вважаю такі.

1.          Відвар кореня вовчуга польового методом водяної бані протягом 30 хвилин з 20 г на 1 л води. Приймають по 50 мл тричі на день перед їжею, протягом 2—4 тижнів при геморої як легкопроносне.

2.          Настоянка кореня (1:5 на 70 % спирті) як регу­лююче випорожнення,  загоююче:  по  1   чайній ложці 2—3 рази на день перед їжею — передусім при геморої.

Народну методику і дозування добре конкретизують у своїх працях відомі фітотерапевти. Для певної ціліс­ності, вибірково, подаю їхню інформацію.

При екземі застосовують ванночки з відвару трави вовчуга польового.

Використання вовчуга як кровоспинного, сечогінного і протигеморойного засобу. Відвар із суміші: 2 столові ложки подрібнених коренів і 4 столові ложки подрібне­них листків на 2 склянки води кип’ятити до половини об’єму і пити по 1—2 столові ложки 5—8 разів на день.

Можна приготувати настій суміші: 3 столові ложки подрібнених коренів і 1 склянка подрібнених листків на 2 склянки окропу і пити по 0,25—0,5 чайної ложки З—5 разів на день (М. С. Харченко). Щодо листків і квітів вовчуга колючого у вигляді чаю.

Стверджується, що використовують їх при порушенні обміну сечової кислоти, застарілому катарі сечового міхура, каменях нирок і сечового міхура (в суміші зі споришем і грици­ками), для пожвавлення дії залоз внутрішньої секреції і очищення крові при фурункулах, висипах на тілі, при ревматизмі, для полегшення прорізування зубів у дітей. На склянку окропу беруть 1 чайну ложку квіток і лист­ків, настоюють 10 хвилин і випивають настій ковтками протягом дня (В. Кархут).

Ф. І. Мамчур радить при сечокам’яній хворобі: 20 г кореня вовчуга польового кип’ятити у 1 л води, поки залишиться чверть об’єму, додати  5 г аміачно-анісових   крапель   і   вживати  по   чверть   склянки  тричі   на день.

В. С. Ягодка згадує про використання коренів вовчуга колючого як сечогінного, дерматотонічного, дезин­фікуючого, можливо антиалергічного (за рахунок ононіду) і регулюючого обмін речовин в організмі засобу. Рекомендує відвар 1 столової ложки подрібнених коре­нів на 0,5 л води приймати по півсклянки 3—4 рази на день.

Висушені корені і листя з квітами описаних вовчугів зберігають окремо по видах і частинах.

Строк зберігання коренів (на мій погляд) — до 3 ро­ків, листків і квітів — 2 роки.

Leave a Reply