You are here: Home > Косметика > Технологія вирощування часнику

Туя західна

Вічнозелене деревце або кущ, яке розводять у парках, на клумбах, іноді в садибах як декоративну, оздоровлюючу повітря рослину. Листки маленькі, лус­каті, щільно прилягають до гілок, сидять у декілька рядків. У сприятливих кліматичних умовах є маленькі шишки, 6—12 мм завдовжки. Пагін частіше розгалуже­ний, крона вузька, пірамідальна. Походить зі східної частини Північної Америки.

Збирають молоді пагони протягом літа, навіть восени. Висушують у затінку.

В рослині містяться дубильні речовини, туйова кис­лота і, передусім, ефірні олії, що надають їй своєрідний смолистий запах. До їх складу, крім камфори та інших сполук, входить сильно отруйна речовина туйон. Це кисневі похідні біциклічних терпенів; туйовий алкоголь туйол.

До речі, крім туї, туйон знаходиться в ефірних оліях таких рослин, як полин (в тому числі полин гір­кий, полин звичайний — чорнобильник), в суцвіттях пижми, трави шавлії лікарської та інших.

Взагалі, з туєю в дозуванні треба бути дуже обереж­ним. Народні рецепти досить довільні і небезпечні. Ось, наприклад, рецепт: напар з пагонів 20,0 г сухої туї на 1 л води, пити тричі на день по 1 склянці при каменях печінки і нирок і взагалі при хворобах печінки, нирок, сечового міхура, при подагрі, ревматизмі, водянці, а та­кож як глистогінний засіб (круглі глисти).

Цей рецепт, хоч і взятий з народної емпірики, але, на мій погляд, в дозуванні завищений. Потрібні наукові визначення. Безпосереднє внутрішнє вживання галенових препара­тів з туї мені невідоме, хоча в народі користуються настоєм на воді як свіжих гілок, так і висушених. Як внутрішньо, так і зовнішньо.

Не несе, на мій погляд, явної небезпеки вживання туї в сумішах трав.

1.  При лікуванні хвороб сечового міхура користують­ся такою сумішшю: пагонів туї, листків мучниці, трави грижниці, березових бруньок; кож­ного компонента по 5,0 г, кип’ятять 5—7  хвилин під накриттям на слабкому вогні в1л води. Випивають відвар протягом дня, добре підігрітим.

2.  В такий же спосіб готують відвар для лікування хворої печінки, при жовчних каменях з такої суміші: пагонів туї — 5,0 г, квіток (кошиків) цмину – 10,0   г,   трави   споришу — 10,0   г,   звіробою, трави дикого цикорію — по 5,0 г, кори крушини ламкої — 10 г. Беруть 3 столові ложки
цього збору на 1 л води. Випивають за день: натщесерце 1 склянку, а решту протягом дня за 4 прийоми, щоразу через годину після їжі.

Люди частіше користуються тепер не відварами, а чаєм (настій) з подрібнених гілок туї (сушених або си­рих): одна чайна ложка на склянку окропу — добова доза за 3—4 прийоми. Сирі подрібнені гілочки вжи­вають так: настоюють протягом 4-х годин на перева­реній воді (1 склянка) кімнатної температури. Прийма­ють невеличкими порціями протягом 2—3 днів, роблять перерву пару днів і знову, у разі потреби, повторюють. Безперервне, тривале приймання туї, на мій погляд, неприпустиме.

Для зовнішнього застосування використовують настій з 2 столових ложок подрібнених гілок на півлітра окро­пу, інколи роблять горілчану настоянку 2 : 10 (горілки) за об’ємом і вживають для промивань (дві столові лож­ки настоянки на 1 склянку води).

Якщо перерахувати (для наукових дослідників), при яких хворобах вживали і вживають тую, то, на основі моїх записів і по пам’яті, буде: при деяких гепатитах, жовчнокам’яній хворобі; при різних бронхітах (як гост­рих, так і хронічних — ковтками через кілька годин протягом дня); при катарах шлунка з недостатньою кислотністю; при колітах, запаленні прямої кишки, в то­му числі у ділянці анального отвору; при запаленні сечового міхура — піску та каменів у ньому, також і при ниркових каменях та застійних функціональних станах нирок; при ревматизмі. Травознаї включають тую в невеликих дозах у суміші трав для лікування ниркових захворювань.

Зовнішньо використовують тую для полоскання гор­ла при ангінах і тонзилітах, для обмивань запалених ділянок шкіри, при лупі у волоссі, облисінні.

Все це, на мій погляд, заслуговує конкретизації через вивчення, дослідження — для практичних методичних рекомендацій.

Крім того, тую застосовують подекуди у 10 % на­стойці зі свіжого листя при лікуванні червоного вовчака. Вказують, що тую здавна приймають як засіб від рубців та спайок.

Тую не можна приймати вагітним жінкам. Повторюю: туя одна з тих рослин народного лікування, що особливо потребує науково-клінічних розробок для подання лю­дям доцільних і безпечних способів її використання, в тому числі і комплексних препаратів.

Зберігають висушені гілки туї у паперових мішках, укладених у щільний ящик. Строки зберігання — до З років.

Leave a Reply