You are here: Home > Косметика > Технологія вирощування часнику

Тим’ян (чебрець) повзучий

У нас нараховується 15 видів чебреців. Майже всі вони в тій чи іншій місцевості вживаються як ліку­вальні. Особливо, крім чебрецю повзучого, часто вжи­ваються ще такі види: чебрець (тим’ян) блошиний, що росте на лісових галявинах; чебрець, що росте на узліссях, схилах, степових ділянках; чебрець, що росте у лісах на задернілих пісках і супісках, та інші.

Чебреці формують чимало гібридів і різновидностей, тому-то у ботанічних джерелах види мають свої сино­німи.

Опишемо вид чебрець повзучий. Це багаторічна трав’яниста рослина, завдовжки 5—30 см, з лежачими стеблами, що вкоріняються, при основі дерев’яніючі; квітучі гілки висхідні. Листки дрібні, яйцевидні, ко­ротко черешкові. Віночки рожеві, іноді білі. Квіти зібрані в головки.

Цвіте з травня до осені. Росте (залежно від виду і різновидності) на сухих схилах, у борах або сте­пах, на піщаних грунтах, у сухих соснових лісах, на ме­жах, горбах, лісових галявинах. Рослина у народі дуже популярна, особливо у слов’ян.

Ще за часів язичества наші предки на кострища клали чебрець, коли курили фіміан перед богами. І тепер вживають траву чебрецю для обкурювання приміщень, наприклад, корівників після отелу корів, для обкурювання молочних горшків, підкурюють ним також наляканих дітей, але передусім вживають при простудних захворюваннях дихальних шляхів з кашлем.

Збирають, зрізуючи ножем, траву, коли вона цвіте.

За біохімічним складом трава чебрецю містить ефірну олію (до 1,2 %), дубильні речовини, гіркі речовини, барвники, камеді (глей), тритерпенові кислоти (урсулову, олеанову),  флавоноїди і мінеральні солі.  Основ­ними компонентами ефірної олії є феноли — тимол (по­над 40 %) і карвакрол (до 25 %), в незначній кількості – борнеол, терпінеол, каріофіллеи, цимол та цингіберен.

Чай з чебрецю п’ють при поганому травленні, здутті в кишечнику, при деяких ниркових захворюваннях (нижче наведемо певні застереження), а також як крово­очисний, сечогінний і зміцнюючий шлунок засіб. Доза для чаю: 10,0—15,0 г на 1 л окропу. Чебрець приймають частіше у суміші з іншими лікарськими рослинами.

Зовнішньо траву чебрецю вживають для ароматичних ванн при хворобах порушеного обміну речовин, особли­во в дитячій практиці.

У водному настої (30,0 г на 0,5 л окропу) чебрець вживають для примочок і промивань запалених очей.

Увага: повинен попередити читачів, що деякі люди (хоч дуже рідко) погано переносять чебрець (ідіосин­кразія, алергічні прояви). Аби застрахуватися, слід перевірити, промиваючи в пахвинці під коліном настоєм чебрецю. Якщо за годину не з’явиться там запалення від дії настою, сміливо проводьте чебрецеві процедури.

В офіційній медицині більше, ніж чебрецем, користу­ються тим’яном звичайним — вид, що дико росте у пївнічно-західному Середземномор’ї, культивується у нас як ефіроолійна (0,8—1,2 %) рос­лина. Частіше всього чебреці (тим’ян) вживають при сухому кашлі, бронхітах, бронхіальній астмі, захворю­ваннях легень, як потогінне. Відомий чебрецевий препа­рат, що продається в аптеках (особливо для лікування дітей) — пертусін.

Чебрець у народі в різних місцевостях приймають у вигляді настоїв, чаїв також при кашлюці (коклюш), при підвищеному тиску крові, невралгії, атеросклерозі, радикуліті, ішіасі, істерії і як сечогінний засіб. Рекомен­дують всередину настій 10 г на 200,0 г кип’ятку — по 1 столовій ложці 2—3 рази на день. За іншими рекомен­даціями, по 1/4-1/2 склянки 2—3 рази в день за 30 хвилин до їжі як відхаркувальне, збуджуюче апетит, або після їжі як вітрогінне. Дітям дають залежно від віку, від чайної до десертної ложки теплим 2—4 рази протягом дня.

Використовують настій чебрецю у нелегкій боротьбі з алкоголем і курінням. Дехто п’є чай з чебрецю при безсонні; включають його в суміші глистогінних зборів.

Радять зовнішньо для ванн дорослим: приблизно 200 г на 4-х літрову каструлю гріють накритим майже до кипіння (але не варять), настоюють і через цідилку вливають у ванну. Такі ванни корисні при захворюванні (болях) суглобів, м’язів, периферійних нервових вузлів (при артритах, міозитах, ревматизмі, невритах) особливо для старших віком людей.

Для дитячих ванн беруть добру жменю на 4 л кип’ятку, настоюють до повного охолодження: при рахіті, золотусі, порушеному обміну речовин з висипанням на тілі (звичайно, як вище згаду­валось, коли немає алергічної чутливості до чебрецю).

Такий настій або 2-хвшгашшй відвар з настоюванням розводять (1 частину на 3 частини перевареної води) і теплим, відцідженим використовують для іригації, гігієнічного догляду при білях, запаленні жіночих сечо­статевих органів (підмивання).

Водним настоєм чебрецю полощуть горло при ангінах, запаленні слизистої рота. Промивають рани, тіло при деяких шкіряних ураженнях і хворобах (вугри, прищі, запалення луковичок волосся), роблять промивки-примочки при запаленні слизистої очних повік. Для про­цедур готують настій з 1 повної столової ложки на 1 склянку кип’ятку.

Протипоказання. Чебрець, особливо для внутрішнього приймання, не слід передозовувати. Науковими медич­ними дослідженнями встановлено, що чебрець проти­показаний для вагітних, людям з хворими нирками, ви­разкою шлунка та 12-палої кишки. Це застереження подає Н. Г. Ковальова  та ряд інших авто­рів.

Н. Г. Ковальова звертає увагу: «Багато лікарів вважає, що чебрець при правильному його застосуванні значно ефективніший від інших протизапальних засобів, але його невільно приймати необмежено, тому що це може призвести до гіпофункції (послаблення дії) щито­видної залози».

Траву чебрецю зберігають у коробках до 3-х років.

Leave a Reply