You are here: Home > Косметика > Технологія вирощування часнику

Росичка – комахоїдна рослина

Родичку мухоловки — росичку — можна знайти в нас скрізь на болотах, сфагнових мохах, торфяниках. Якщо вам коли-небудь доведеться потрапити на лісові болота, придивіться щіль­ніше, і ви напевне побачите на хиткому грунті, серед зеленого маху миршаві волоті непоказної рослини, що підносяться на довгих стебельцях із розетки незвичайних листків, густо вкри­тих тонкими війками.

На кінчику кожної війки тремтить блиску­ча крапелька. То і є росичка — хижа рослина середнього та північного поясу. Привабливо мерехтять її крапельки під со­нячними променями, через що американці назвали рослину травою коштовних каменів.

Принаджена сяйвом муха сідає на листок. Ніжки її відразу прилипають до клейкого слизу. Комаха намагається вивільнитися, але борсання лиш посилює виділення слизу. Війки з краплинами схиляються до мухи, міцно обіймають її. Так починається процес перетравлення.

У нас росичка за розмірами не більша сірникової коробки. Одначе з-поміж австралійських видів відома цілком незвичайна. Вона, очевидно, і дала підстави для чуток про рослин-людоїдів.

Називається бібліє велетенський. Заввишки сягає понад півметра. Її листки, подібні до гілочок, всуціль вкриті липкими волосинами із залозами. На одному кущику налічується близь­ко 300 тис. таких волосинок та десь 2 млн залоз.

Кущики бібліса сплітаються в густу липучу загороду, на яку налипає безліч конах. Проте ця рослина ловить не тільки комах, але й побільшу здобич: равликів і навіть жаб. Гадають, що може живитися кроликами й білками.

Росте своя велетенська росичка і в Південній Америці. На­зивають її королівською. Заввишки вона така ж, як і бібліс, так само здатна захопити в свої обійми дрібну тварину.

Учені довели надзвичайну чутливість війок росички. Мікро­скопічний шматочок людської волосини завдовжки 0,2 мм і ма­сою менше 0,0003 мг, покладений па листок росички, зумовлює схиляння війок у його бік. Навіть кінчик язика людини не від­чув би дотику такої пилинки.

Саме подібних комахоїдних рослин особливо багато (понад 500 видів) росте в тропічних країнах. До речі, ботаніки першими дізналися про способи живлення комахоїдних рослин, вивча­ючи завезені в XVII ст. з Мадагаскару мухоловки роду непентес, котрі мали химерні, подібні до глечиків із покришками ве­ликі «квітки».

Коли «глечик», розвиваючись із листкового череш­ка, достигає, покришка відкривається. Мурах та мух приваблює солодка рідина, що виділяється біля отвору «глечика».

Через деякий час комахи потрапляють на дно цієї пастки, ковзаючи по «відполірованій» воском доріжці до горла посудини, і потопа­ють у травній рідині. У «глечиках» деяких крупних видів непентеса не раз виявляли й потоплених невеликих птахів. Є види, «глечиків» яких нагромаджують не менше літра рідини.

І в Америці також відомі рослини-хижаки з глечикоподібни­ми листками — сарацепії, котрі, на відміну від непентесів, не розвішують їх, обвиваючи стовбури дерев, а розкладають біля поверхні землі у вигляді розетки подібно до росички.

Цікаво, що в листках комахоїдних рослин існують біоструми. Якщо між контактами гальванометра покласти листок мухолов­ки, стрілка приладу відхиляється, реєструючи струм.

Усі ці незвичайні властивості рослин, здавна помічені лю­диною, не могли не вплинути на її уявлення про навколишній світ. Проте, не знаходячи тлумачень цих явищ, люди вигаду­вали неймовірні історії, котрі з часом ставали легендами, міфа­ми. Людська фантазія перетворила деяких комахоїдних рослин на велетнів, які замість комарів і мух поїдають звірів і людей. Так, очевидно, й народився міф про рослину-людоїда.

Ще задовго до того, як учені відкрили властивості рослин-хижаків, мешканці далекої Лапландії використовували для своїх потреб таємничі «сили» комахоїдних представників флори: вживали їхні листки замість сичужного ферменту, який додавали до молока, щоб пришвидшити його збродження та одержати ви­сокоякісний сир.

Від соку росички молоко зброджується не гірше, ніж від сичужного ферменту, який використовується в сироварстві у вигляді підкисленого солевого екстракту сичужного порошку (подрібненого в заводських умовах висушеного сичуга — частини шлунка молодняка жуйних тварин, що містить цей фермент).

У Португалії та Марокко селяни використовують листки росички замість липучок для мух, розвішуючи рослину по сті­нах. Росичка дрозофілова має настільки липкий клей, що на­віть крупні ґедзі не можуть від нього відірватися.

Leave a Reply