You are here: Home > Косметика > Технологія вирощування часнику

Ревінь

Колись його види об’єднували назвою «ревінь лікарський». Тепер розрізняють до трьох його видів овочевих і лікувальних. А саме: ревінь татарський, батьківщиною якого є Середня Азія, листя у нього цільне; ревінь чорномор­ський — батьківщина його Болга­рія, листя у нього пальчато-розсічене; ревінь пальчастий, що походить з Ки­таю. Саме його і називали лікарським. У культурі вирощують його різновид — р. тан­гутський. Опишемо його.

Це крупні, багаторічні, трав’янисті рослини до 250 см заввишки, з багатоголовим кореневищем і м’ясистими, на розрізі жовтими, коренями. Стебла прямі. Прикорене­ві розеточні листки крупні, з черешками, до 30 см зав­довжки і пластинками листків до 75 см у діаметрі. В обрисі листки широкояйцевидні п’яти-, семилопатеві, знизу густо опушені.

Лопаті їх загострені, нерівно над­різані. Стеблові листки дрібніші з розтрубами при осно­ві. Квіти білувато-рожеві або червоні, дрібні, зібрані у багатоквіткове, волосисте суцвіття. В дикому стані росте у Північно-Західному Китаї і Тибеті у лісистих між­гір’ях, по берегах річок, на висоті до 300 м над рівнем моря.

Всі вказані три види у нас зустрічаються тільки в культурі. Вирощується біля хат. Є і промислові планта­ції в Україні, Білорусії.

У черешках листків містяться: цукрів до 2,5 %, орга­нічних кислот біля 3,5 % — в тому числі яблучна, лимонна, щавлева, фумарова, янтарна, солі калію, кальцію, фосфору, магнію; вітаміни В1, В2, В3, В6, С, Р, РР, каротин.

В коренях і кореневищах ревеня містяться дві групи діючих речовин: антраглікозиди і дубильні речовини. Антраглікозиди, кількість яких накопичується понад 5 %, представлені гліко-реумемодіном, реохризином, глікореїном і гліко-алое-емодином. Поряд із глікози­дами у сировині присутні їхні аглікони, а також первин­ні форми—антраноли.

Співвідношення окислених (ан­трахінонів) і відновлених форм (антранолів) зменшуєть­ся в залежності від фази вегетації. У літньо-осінній період більше антрахінонів, у фази спокою (осінь-зима) більше антранолів (первинних форм глікозидів). При зберіганні у сировині збільшується кількість антрахіно­нів за рахунок ферментативного окислення антранолів. Антраглікозиди ревеня схильні до конденсації, зокрема, діреїн.

Дубильних речовин у кореневищах накопичується до 12 % (очевидно, галотанінів). У кореневищах і коренях ревеня присутні також смолисті речовини, що діють про­носно, але й подразнююче; багато крохмалю, є і пекти­нові речовини.

Навів ці матеріали вчених для того, щоб прояснити різні (часом протилежні) оцінки ревеня серед людей. Люди правдиво кажуть, що відчувають. Як лікувальний засіб, ревінь у народі не дуже відомий, хоч і застосову­ється для лікування катарів шлунка з недостатньою кислотністю, при запорах, при кишкових захворюван­нях, при недокрів’ї і навіть туберкульозі. Крім того, в народі застосовують його при склерозі, при артри­тах та в інших випадках, очевидно, без особливої ко­ристі.

Справді, в народі частіше вживають черешки овоче­вого ревеня для дієтичного харчування, а корені і коре­невища травознаї — як ліки безпосередньо.

Негативною стороною черешків є те, що в них буває чимало щавлевої кислоти (особливо у старому листі). Щавлева кислота має властивості осаджувати необхід­ний організму кальцій. Є твердження, що негативну дію Його можна зменшити, коли страви з ревеня споживати з молоком. На жаль, лиш моїх спостережень тут недо­статньо.

Приймають у відварі подрібненого кореня: дві столові ложки на 1 склянку води. Якщо випити його — діє проносно. Спорошкований ко­рінь у дозі 0,05—0,2 г виявляє в’яжучу дію…

Тлумачення дії стисло викладено у книзі-довіднику С. Я. Соколова, І. П. Замотаєва. У малих дозах ревінь (мова про ревінь тангутський) діє в’яжуче під впливом таноглікозидів, а в більших — проносно, що пов’язано з дією антраглікозидів. Подається, що проносна і в’яжуча дія залежить не тільки від дози, але й від розчинності сполук.

Водні екстракти з коренів цього ревеня містять більше дубильних речовин, ніж антра­глікозидів, а спиртові витяжки дещо багатші антраглікозидами. Крім того, галенові препарати ревеня (від імені давньоримського лікаря Галена) складні за хімічним складом.

Виготовляються вони в основному з природної лікарської   сировини   рослин   (і   тварин),   посилюють жовчевиділення. Всі галенові препарати ревеня у вели­ких дозах викликають місцеве подразнення слизистої оболонки товстого відділу кишечника, а тому посилюють приплив крові до органів малого тазу, що особливо не­безпечно при вагітності.

З продуктів відновлення хризофанової кислоти та емодину одержано препарат хризабарин. У слабких концентраціях цей препарат діє судинозвужуюче і дає виражений протизапальний і кератолітичний ефект (розм’якшує і розчиняє зроговілі ураження шкіри), а в більш високих концентраціях може навіть викликати дерматит (група шкіряних захворювань).

Отож в основному лікарі рекомендують ревінь при спастичних  запорах,  але  й  при поносах,  при  атонії кишечника, тріщинах прямої кишки і геморої та інше. Детальніше — в праці С. Я. Соколова і І. П. Замотаєва «Справочник по лекарственным растениям».

Протипоказання до застосування ревеня: гострий апендицит і холецистит (небезпека перфорації), гострий перитоніт, наявність механічних перешкод для просу­вання вмісту кишечника (непрохідність, защемлення ки­шечника), кровотеча з шлунково-кишкового тракту, вагітність (проносні засоби рефлекторно посилюють скорочення матки). Отже, хай і навіть компоти, хай навіть помірковано, але коренями і кореневищами реве­ня користуватися довільно не можна.

Строки зберігання коренів і кореневищ визначають фармакогности, фармацевти. Зі зберіганням міняються біохімічні властивості сировини, а з ними — і лікувальна дія.

Leave a Reply