You are here: Home > Косметика > Технологія вирощування часнику

Підмаренник справжній

Серед шести родів цієї родини, що в Україні відмічені ботаніками, п’ять активно використовували в народному лікуванні, згодом і в науковій медицині. Один з них, наприклад круціата гола (давніша назва — підмаренник весняний), відкрита мною вперше (як ліку­вальна в народі) у 1981 році. На мій погляд, усі представники цієї родини, що ростуть у нас, гідні пильної уваги дослідників і обіцяють науці, крім відомих, ще й нові можливості медичного використання.

Підмаренник справжній — досить популярна в народі рослина. Вона багаторічна, заввишки 15—80 см, з пря­мими, слабими, короткоопушеними стеблами, які підні­маються з галузистого кореневища. Квітки в довгій гус­тій пірамідальній волоті, з медовим запахом, яскраво-жовті, дрібні. Листки зісподу сірувато-бархатисто-опушені, зверху темно-зелені, блискучі, вузьколінійні, гострокінцеві, по 6—12 в кільці. Смак рослини гіркий, в’яжучий.

Росте на сухих горбах, луках, обабіч доріг, на межах, схилах серед чагарників, на галявинах. Поширений по­всюдно.

За біохімічним складом він містить (в надземній части­ні) глікозид асперулозид, дубильні і пігментні речовини, лимонну кислоту, каротин, аскорбінову кислоту, сліди ефірної олії і сичужний фермент. Це використовується для виготовлення особливого сорту сиру.

Є дані, що при поїданні підмаренника коровами моло­ко набирає червоного забарвлення. Але певен, це не стосується всіх видів цього роду підмаренників.

В народі збирають усю рослину під час цвітіння і квіт­ки окремо. Квітки сушать швидко (тонким шаром), щоб не почорніли.

Вживають всередину напар з подрібненої рослини при водянці. Беруть 2 столові ложки трави з квітами на пів­літра окропу. П’ють по півсклянки настою 3—4 рази на день. Влітку — сік із свіжої рослини по 3—4 чарки на день за 2—3 прийоми як сечогінний засіб при водянці, хворобах нирок, висипках на шкірі, наривах, екземі тощо.

Зовнішньо напар і сік з рослини вживають для проми­вання ран, наривів. Для цього ж користуються присип­кою з розтертих сухих квіток підмаренника.

Уся надземна частина рослини вважається кровоспин­ним засобом поряд з розтертим насінням липи, травою грициків, водяного перцю, споришу, соком кореня живокосту. При крово­течі з носа втягують у ніздрі сік підмаренника, а рани, що кровоточать, присипають порошком з квіток.

Болгарські дослідники твердять, що підмаренник справжній діє легко проносно, сечогінно, його рекомен­дують при набряках, катарах шлунково-кишкового трак­ту; при скрофульозі (наривах, чиряках). болгарській фітотерапії сік зі свіжої рослини вживають при хронічних шкіряних висипках і раку шкіри.

У нашій фітотерапевтичній літературі, крім поданих вже вище даних, згадується про застосування цієї рослини як болезаспокійливого і взагалі заспокійливого засобу, а в деяких місцевостях — при захворюваннях печінки, за­паленні легень, атеросклерозі, невралгії, діабеті – не повторюючи аналогічних відомостей, скажу ще про вжи­вання підмаренника справжнього в народі при епілепсії, істерії і слабо концентрований настій трави для втягу­вання невеликими порціями в ніс при кровотечах з нього. Настій трави: 1 столова ложка на склянку води, по пів­склянки 3—4 рази на день. Підмаренник рекомендується в дерматологи — приймати внутрішньо при екземі, нейродерміті, сверблячці, псоріазі, фурункулах та інших піодермітах, при васкулітах.

Траву і квіти (суцвіття) зберігають окремо у щільно закритих коробках, викладених всередині папером.

Час зберігання, на мій погляд, до 2-х років.

Leave a Reply