You are here: Home > Косметика > Технологія вирощування часнику

Перстач гусячий, гусячі лапки

Народна назва: жаблір.

Багаторічна трав’яниста рослина, з квітконос­ними стеблами у вигляді довгих, тонких, повзучих паго­нів, які пізніше, з ростом, укоріняються у вузлах — виростають з пазух листків, розміщених розеткою на вкороченому головному пагоні. Листки переривчасто-пірчасті, зісподу (іноді і зверху) білошовковисті, сріб­лясті.

Квітки порівняно великі (іноді до 20 мм у діамет­рі), одиночні, на довгих (15—45 см) квітоніжках, з 5 пе­люстками, золотисто-жовті. На смак листки терпкі. Квіт­ки мають приємний запах. Часом зустрі­чається з білими пелюстками.

Рослина поширена повсюдно, росте при дорогах, на межах полів, на луках, лісових галявинах, в садах, на засмічених місцях.

Збирають цілі рослини під час цвітіння, пізніше на­сіння.

Відомостей щодо біохімічного складу рослини обмаль. Як кажуть — вивчений недостатньо. Рослина вміщує ду­бильні речовини і аскорбінову кислоту, а крім того містить і глікозиди — терментол і терментилін. Також вчені виявили в ній віск, крохмаль, хінну кислоту, пігмент. За даними Дерфлера і Розельта (1962), в цій рослині, крім того, є слизи та гіркі речовини.

Особ­ливо багато дубильних речовин у коренях, з яких 1967 р. виділений тритерпеновий сапонін, що одержав назву торментол. Його структуру ще точно не встановле­но. Інші дослідники подають, що в цій рослині міститься суміш: дубильних речовин пірогалових і пірокатехіно­вих до 6 %, флавоноїди (між іншими кверцетин), орга­нічні кислоти, вітамін С, холін, сполуки живиці, слиз, білки, невизначені гіркі речовини, мінеральні солі.

В народі вважається в’яжучим засобом, очищаючим кров і певною мірою болетамувальним.

Напар (настій) цілих або сухих подрібнених рослин перстачу (10—20 г на 1 л окропу) приймають по 1 склян­ці тричі на день при спазматичних болях шлунка, при шлунково-кишкових захворюваннях, хворобах печінки і при запорах (незважаючи на в’яжучі її властивості).

Такий же напар п’ють і роблять з нього компреси на ділянку матки при сильних маткових болях і при боліс­них менструаціях. В цих випадках вважається більш ефективний відвар на молоці: 1 чайна ложка насіння перстачу на 1 склянку; кип’ятять 5 хвилин і випивають за 2 прийоми — вранці і ввечері.

Напар зілля перстачу у козячому пряженому молоці вважається сильним сечогінним засобом, який не по­дразнює нирок.

Сік із свіжої рослини, змішаний в рівних частинах з соком із зеленого жита, приймають по 3 столові ложки на день як засіб від жовчних і ниркових каменів.

Свіжим соком рослини промивають рани і роблять з нього примочки на рани.

Наводжу  рекомендаційні  дані  з  фітотерапевтичної літератури. 2 столові ложки трави на 0,5 л кип’ятку, настій — добова доза. Приймають як болетамувальне, тонізуюче, в’яжуче і антисептичне — при ентероколітах, поносах, захворюваннях печінки, жовчного міхура.

Як сечогінне при нефритах, циститах, простатиті і нирково­кам’яній хворобі: 1/2 столові ложки на 1 склянку води (варити 3 хвилини), процідити, пити по 1/2—1/3 склянки 2—3 рази на день при порушеннях травних процесів у шлунку, кишечнику (болі у животі, здуття у шлунку та кишечнику, газовій відрижці, кишкових кольках, нере­гулярному стільці, поносах, печінкових недомаганнях, недостатньому виділенні шлункового соку та жовчі).

Також при порушеннях і болючості під час менструацій. Автори рекомендують включати траву цього перстачу У збори, що застосовуються при невралгії, спондильозі та в інших сумішах для поліпшення кровообігу в дрібних кровоносних судинах (!).

Зберігають у коробках, вистелених папером. Строк зберігання — 3 роки.

Leave a Reply