You are here: Home > Косметика > Технологія вирощування часнику

Ожина сиза, ожина звичайна

В Україні систематики нараховують 13 видів ожини і чимало її різновидностей та гібридних форм. Опишемо найпопулярнішу і найпоширенішу ожину сизу, хоча в різних місцевостях застосовують ту ожину, яка там росте.

Ожина сиза — це багаторічна напівкущова рослина, з річними дугоподібно вигнутими гілками, вкритими дрібними колючками. Листки зелені, трійчасті, злегка опушені. Пагони з білим нальотом. Пелюстки квіток білі, досить широкі. Плід сизо-чорний. Цвіте з кінця травня до осені. Росте в лісах, на лісових галявинах, у заростях, на берегах річок, порослих чагарниками, вздовж дорож­ніх канав, на межах, над ярами, а іноді можна зустріти ожину (сорти з повзучими стеблами) в полях, засіяних хлібними злаками. Поширена повсюдно.

Збирають стиглі плоди. Сирими вони діють легкопроносно, як потогінні, жаропонижаючі. Незрілі, навпаки, можуть діяти закріплююче. Листя та квітучі верхівки пагонів збирають ціле літо, а корені — восени.

За хімічним складом ожина містить: у плодах 2,9— 3,6 % глюкози, 3,1—3,3 % фруктози, 0,4—0,6 % цукрози, до 0,3 мг/100 г каротину, 0,033 мг/100 г тіаміну, 5 мг/100 г аскорбінової кислоти, токоферол, 0,56— 0,8 % пектинових речовин. Крім того, в плодах ожини є 1,1—2,3 % органічних кислот (яблучна, лимонна, салі­цилова), до 300 мг/100 г біофлавоноїдів, 1,6 мг% нікоти­нової кислоти, до 0,4 мг/100 г філохінона, є вітаміни: С1, В1, В2, Е; також солі натрію, калію, кальцію, марганцю, фосфору, міді, заліза.

У листях і пагонах є до 10 % дубильних речовин, флавоноїди, аскорбінова кислота, інші органічні кис­лоти.

Народ визнає за ожиною велике лікувальне значення і лікує нею катари кишок та інші кишкові захворювання, в тому числі і поноси з кров’ю. Крім того, ожина вважа­ється протигнильним засобом, кровоочисним, поліпшує перистальтику кишок. Доводилось спостерігати після безуспішного лікування катару кишок різними засобами позитивний ефект після прийому по 3 чашки ( 2/3 склян­ки) на день напару листків ожини разом з квітучими вер­хівками пагонів (2 частини), квітками нагідок (1 частина). Беруть для настою-напару 2 столові ложки збору на 0,5 л окропу.

При недокрів’ї п’ють чай по 3 склянки на день з такої суміші трав: подрібненої трави звіробою – З ложки, квіток глухої білої кропиви — 2 ложки і стільки ж листків ожини. Все змішується. Три столові ложки цього збору заливають трьома повними склян­ками кип’ятку, настоюють близько 3 годин. П’ють гаря­чим.

Людям дуже нервовим, дратівливим, особливо при істеричних припадках, дають чай з такої суміші трав: маренки запашної — 20,0 г, листків ожини — 25,0 г, трави чебрецю — 10,0 г, трави собачої кропиви — 20,0 г, трави сухоцвіту болотяного — 15,0 г. Дві повні столові ложки збору варять 5 хвилин на слабкому вогні (але краще 20 хвилин мето­дом водяної бані) і приймають його за потребою по 1/2 – 1/3  СКЛЯНКИ.

М. А. Носаль індивідуально включав у цей збір мелісу — 15,0 г, м’яту — 15,0 г ще й інші трави. Ця сама суміш, тільки з включенням квітів глоду— 10,0 г, але з вилученням чебрецю, застосовується при «жіно­чому в’яненні» (клімакс, припинення місячного).

Після десятиденного вживання чаю з цієї суміші значно змен­шується прилив крові до голови, припиняється звичайне свербіння тіла, особливо шиї, зникають головні болі, повертається апетит, міцний, здоровий сон, і жінка, до того, здавалось би, безнадійно хвора, немовби наново народжується.

Якщо до вищеописаної суміші (без чебрецю) додати ще 15,0 г листя омели, матимемо суміш, яку засто­совують у вигляді чаю (по 3—4 склянки щодня, протягом тривалого часу) при атеросклерозі і при підвищенні кров’яного тиску. При цьому слід припинити вживання алкоголю, куріння, вживання гострих страв, уникати важкої фізичної праці, сильних переживань, виключити з харчування відвари (бульйони) м’яса, риби, споживан­ня яєць.

Нагадую, що стиглі плоди ожини діють легко пронос­но, а нестиглі — закріплююче.

Напар з листя та верхівок пагонів ожини 50,0 г сухих на 1 літр кип’ятку застосовують зовнішньо у вигляді примочок при запаленні шкіри, при екземі, а також для полоскання рота, горла.

З успіхом застосовується листя ожини для зовніш­нього лікування при запаленнях шкіри, при екземі, ли­шаях, грибках і т. д. Для цього беруть не саму ожину, а в суміші з квітами нагідок, травою хвоща, пелюстками садової троянди (які, звичайно, беруть на варення), травою вербени і дубовою корою.

Всі складові в рівних частинах. 4 столові ложки цього збору заливають трьома склянками холод­ної води, дещо настоюють і варять під прикриттям 15 хвилин.

Можливе використання плодів ожини при ангіні, стоматиті, гінгівіті, а листя (як кровоспинне) при сильних менстру­альних кровотечах, при шкіряних хворобах; гілки — при грипі, задишці, набряках; корені — при стоматитах, як сечогінне при набряках.

В. В. Кархут подає спосіб виготовлення з листя ожини ферментативного чаю як дієтично-ліку­вального засобу.

Сушені плоди, листя і гілки загортають у папір, зберігають в коробках: траву — до 3-х, плоди — до 2-х років.

Leave a Reply