You are here: Home > Косметика > Технологія вирощування часнику

Оман високий, дивосил

Багаторічна рослина, заввишки 1—1,5, іноді до 2,5 м. Стебло пряме, борозенчасте, вгорі галузисте, на зиму відмирає. Листки великі, зісподу сіроповстисті, нерівно-зубчасті; прикореневі листки довгасто-еліптичні, гострі, звужені в черешок; стеблові — серцевидно-яйцевидні, стеблообгортні.

Кореневище товсте, м’ясисте, всередині білувате. Квіти (кошики) великі (до 10 см у по­перечнику), жовті. Смак кореневищ гіркий (пекучий), запах специфічний, сильний, досить приємний. Росте по вологих чагарниках, на високих берегах річок, особливо на крейдяних грунтах, в яругах, іноді на межі лук і лісів.

Поширений переважно в чорноземній зоні, в Лісо­степу, рідше в Степу. Рослина популярна в народі, через посилене збирання коренів тепер зустрічається рідко. Необхідно берегти цю рослину, допомагати їй розсіюватись, поширюватись. Рослину цю розводять у квітниках, по городах і садах, де вона легко дичавіє.

Збирають кореневища з коренями восени, переважно в жовтні. Хто не встиг, тоді рано навесні.

У кореневищах і коренях містяться: інулін (до 44 %), полісахариди, камедь, сліди алкалоїдів, сапоніни, ефір­на олія (до 4,3 %), головною складовою речовиною якої є біциклічні сесквітерпени: алантолактон, ізоалантолактон і дігидроалантолактон — похідні В-селінена.

Суміш біциклічних сесквітерпенових лактонів, що виділяються в кристалічному виді з ефірної олії оману високого, носить назву — галенін. А ще алантол, проазулен, токо­ферол. В траві оману є ефірна олія (до 3 %), вітамін С, гірка речовина алантопікрин, флавоноїди — кверцит­рин, ізокверцитрин.

Оман (дивосил) шанований в народі. Його відносять до могутніх лікувальних рослин. Домогосподарки вва­жають за свій обов’язок дістати шматочок кореневища і посадити його на подвір’ї. Дивосил і барвінок, рута і любисток, калина і хміль — це рослини, які широко ввійшли в давню українську поезію і пов’язуються з ча­рами і любовними приворожуваннями.

Вважається в народі відхаркувальним засобом, таким, що поліпшує травлення та обмін речовин, легким пото­гінним і сечогінним, викликає місячне. Його вживають і від круглих глистів (аскарид).

П’ють (настій з подрібненого кореневища — 20,0 г на літр окропу) як внутрішній засіб при незначному місяч­ному, при млявому травленні, поганій і частій відрижці, відсутності апетиту, здутті кишечника, при коліках у ньому тощо.

При грудних хворобах з великим успіхом застосову­ють напар-настій з нього як найпевніший відхарку­вальний засіб. Застосовують не тільки настій, напар чи відвар, а й дрібний порошок з кореневищ і коренів (змішують з медом), приймають на день до п’яти чайних ложок.

Через те, що корінь гірко-пекучий, його приймають вприкуску з цукром чи з медом.

При шкірних хворобах міцним відваром кореня з коре­невищем дивосилу миють тіло.

Крім того, кореневища з коренями дивосилу застосо­вують внутрішньо: при млявості шлунка п’ють тричі на день по півсклянки напару з двох столових ложок подрібненого кореневища-кореня на півлітра окропу. Парять у духовці цілу ніч.

Для слабосилих, немічних людей рекомендується (було дуже популярне) «дивосилове вино» — приблизно по 50,0 г 2 рази на день. На пляшку (0,5 л) портвейну брали 15,0—20,0 г свіжого подрібненого кореня-кореневища дивосилу і варили 10 хвилин. Якщо такий диво­силовий відвар приготувати на червоному вині (кагор), то його рекомендують при катарі кишок і при зниженій кислотності шлунка. Приймають щодня по чарці після їжі.

Під час сильної простуди, коли у хворого кашель, нежить, коли хворий важко дихає, його кладуть у ліжко, ставлять банки, натирають скипидаром і дають пити від­вар кореневищ з коренями дивосилу і дягелю, взятими по 15,0 г на 1 л води. Заливають холодною во­дою і, довівши до кипіння, кип’ятять 10 хвилин, відстав­ляють і настоюють до охолодження. Випивають майже гарячим весь відвар за день.

Дітям, які слабо розвиваються, дають протягом дня випивати 2 склянки відвару: беруть кореневище з коре­нями дивосилу, трави з коренями тирличу і тра­ви деревію — по 5,0 г, води — 1,5 літра. Суміш кип’ятять (або готують методом «бані») 10—15 хвилин. Можна використовувати і як глистогінне (на аскариди). Відвар дуже гіркий, але ефективний: поліпшує апетит, сприяє видаленню харкотиння.

Зовнішньо. Жменю подрібнених кореневищ з кореня­ми дивосилу варять 15 хвилин в 5-ти ложках несолоного смальцю. Проціджують і, поки не захолоне, переклада­ють у банку. Цією маззю мастять місця, заражені ко­ростою. Звичайно, певніше буде, якщо цю мазь змішу­вати з двома столовими ложками чистого березового дьогтю і з такою ж дозою порошку сірки. Натираються протягом кількох днів, вимиваючись після неї відваром дивосилу (50 г на 1 л води). Короста зникне.

Тепер корінь з кореневищами в аптеках не залежує­ться. Лікарі, травознаї приписують його від кашлю, при бронхітах, запаленні легень, при бронхіальній астмі. Крім того, як протизапальний засіб при гастритах, за­хворюваннях печінки і жовчного міхура, як регулююче випорожнення і при поносах, запорах, при запальних процесах у кишечнику. Рекомендують у дозах: настій з двох чайних ложок подрібненого зілля на повну склян­ку окропу, у термосі витримують до 4 годин. Приймають

по третині склянки тричі на день до їди. Відвар: столову ложку коренів з кореневищами оману високого кидають у воду (0,5 л), кип’ятять 10—15 хвилин. Пити рекомен­дують по 1—2 столові ложки (залежно від пацієнта і хвороби) через годину-півтори протягом дня.

За іншими рекомендаціями, настій як відхаркувальне п’ють по 3 столові ложки в проміжках між прийняттям їжі. Вживають — як шлунково-кишковий засіб — за пів­години до їжі, як вітрогінне — після неї.

Мною встановлено: є організми, котрі не переносять приймання внутрішньо і навіть запаху оманових коренів. Особливо небезпечно, коли у таких людей краплі настою чи відвару попадають на слизисту рота, носа, очей.

Дивосил протипоказаний також при вагітності і захво­рюваннях нирок.

Корені і кореневища, порізані або цілі, зберігають в ящиках, вистелених папером, до 3 років.

Leave a Reply