Меліса лікарська
Народні назви: лимонна м’ята, маточник.
Багаторічна трав’яниста рослина, заввишки 30—150 см, при розтиранні має лимонний запах. Стебло галузисте, вся рослина м’яковолосиста. Листки серцевидно-яйцевидні, великозубчасті, черешкові. Квітки дрібні, блідо-рожеві або білі, в пазушних пучках.
Розводиться часто для бджіл; у деяких місцях прижилась як дика рослина. В дикому стані ця рослина у нас не росте. Походить зі східного Середземномор’я. Розводять її в городах. У народній медицині має дуже широке застосування. Збирають листки і верхівки квітучих стебел під час цвітіння.
У траві меліси (в основному в її листках) міститься до 0,3 % ефірної олії, до 150 мг% аскорбінової кислоти, 7 мг% каротину, слизисті та гіркі речовини, смоли, до 5 % дубильних речовин. З органічних кислот — кавова, блеанова, урсулова, також сапоніни.
Ефірна олія меліси складається з цитралу, цитронелалю, гераніолу, ліналоолу. Рослина пахне цитриною. В насінні — до 20 % жирної олії. Хороший медонос. Вміст ефірної олії може значно коливатися по кількості і складу в залежності від погоди, місця зростання. На смак її настої гіркуваті.
У народі не раз доводилось чути, як мелісою називають і інші рослини (навіть у продавців на базарах), а саме: шандру звичайну, що пахне не лимоном, а яблуками, а також котячу м’яту (котовник кошачий). Це істотна помилка, і не слід довіряти тлумаченням про те, що це — меліса «гаряча» (справжня), а це — «холодна» (шандра); це — різні рослини, за своєю дією також.
Наукова медицина чомусь донедавна користувалась мелісою обмежено. Мелісову олію більше використовували у миловарному і парфюмерному виробництві (для аромату). Тепер же медицина звертається до неї все частіше. Дозволю собі відзначити те, що народ ніби виправляє наших фармакогностів щодо меліси.
У травознаїв вона вважається важливою лікувальною рослиною. Вийшовши з городів, палісадників наших сільських садиб, цей маточник, чи «гаряча меліса», разом з перцевою м’ятою, рутою, що їх святили у церквах разом з яблуками (наприклад, на Спаса Преображення та в інші свята), вона тепер користується попитом і серед інтелігенції як ефективні ліки. На жаль, в аптеках її придбати майже неможливо.
Народне лікування використовує мелісу як одну з найважливіших рослин, і передусім при жіночих хворобах, через що її ще називають і «маточником».
Внутрішньо мелісу приймають у вигляді напару-настою (20,0 г на 1 л кип’ятку). Більш раціональним вважаю настій у термосі з двох столових ложок трави на півлітра окропу, випивати у чотири прийоми за день, по півсклянки.
Приймають при різних видах нервових хвороб, при неврозі шлунка, коли з невідомої причини людина відчуває сильні болі у шлунку, як це буває після сильних душевних потрясінь, від переляку, горя, туги; при кольках у кишечнику і здутті; при мігрені і головному болю, який нічим не можна пояснити; при посиленому серцебитті і запамороченні; при блюванні у вагітних; також при зубному болю (полосканнях і видержуваннях на зубі напару, а то і соку з листків свіжої меліси).
Крім того, її приймають при безсонні, больових відчуттях у серці, при головокружінні, болісних менструаціях, шумі у вухах, задишці (сердечного походження), при висипах на тілі і, передусім, при поганому травленні.
При пониженому тиску крові приймання у великій кількості настоїв чи відварів меліси не рекомендується. Лікар, однак, при необхідності призначає її (у визначеній ним кількості у відповідні збори трав) і таким хворим.
Водний напар меліси замінюють іноді спиртовою витяжкою з неї: 1 частина сухих листків та верхівок стебел за об’ємом на 2—3 частини спирту. Приймають тричі на день по 1 чайній ложці настоянки на третину склянки теплої води, частіше після їжі.
Зовнішньо. Для ароматичних ванн: при поганому обміні речовин і як зміцнювальне при загальному занепаді сил. Для ванн змішують мелісу з такими рослинами: деревій, полин, материнка, кореневище аїру, трава м’яти, соснові бруньки, зібрані у лютому — березні, або пагони її. Кожного з компонентів для суміші — по 20,0 г. Все це заварюють у прикритій каструлі, настоюють і відціджують у ванну з гарячою водою. Купаються при температурі ванни 38 °С протягом 15—20 хвилин.
Розтерті чисті листки меліси, як свіжі, так і сушені, але розпарені в окропі, прикладають на марлі до ран, на опіки. (Приємно холодить, зменшує біль.)
При геморої, особливо ж коли запори, корисна невелика клізма з однієї чайної ложки вичавленого зі свіжих листків меліси соку на 1 склянку перевареної теплої води (потримати). Добре впливає на самопочуття хворого. Аптеки продавали колись листя меліси, а також мелісову ароматичну олію.
Настоєм або короткочасним відваром (накритим кип’ятять 3—4 хвилини на слабкому вогні) після його охолодження промивають пролежні, обпечені, забруднені частини тіла. Для цього використовують 3—4 столові ложки трави на півлітра води.
Є відомості про те, що меліса є цитостатиком (в умовах досліду) — сповільнює ділення злоякісних клітин.
Час зберігання висушеної меліси (звичайно у коробках, що щільно закриваються) — до 3 років.