You are here: Home > Косметика > Технологія вирощування часнику

Меліса лікарська

Народні назви: лимонна м’ята, маточник.

Багаторічна трав’яниста рослина, заввишки 30—150 см, при розтиранні має лимонний запах. Стебло галузисте, вся рослина м’яковолосиста. Листки серце­видно-яйцевидні, великозубчасті, черешкові. Квітки дрібні, блідо-рожеві або білі, в пазушних пучках.

Розводиться часто для бджіл; у деяких міс­цях прижилась як дика рослина. В дикому стані ця рослина у нас не росте. Походить зі східного Серед­земномор’я. Розводять її в городах. У народній меди­цині має дуже широке застосування. Збирають листки і верхівки квітучих стебел під час цвітіння.

У траві меліси (в основному в її листках) міститься до 0,3 % ефірної олії, до 150 мг% аскорбінової кислоти, 7 мг% каротину, слизисті та гіркі речовини, смоли, до 5 % дубильних речовин. З органічних кислот — кавова, блеанова, урсулова, також сапоніни.

Ефірна олія мелі­си складається з цитралу, цитронелалю, гераніолу, ліналоолу. Рослина пахне цитриною. В насінні — до 20 % жирної олії. Хороший медонос. Вміст ефірної олії може значно коливатися по кількості і складу в залеж­ності від погоди, місця зростання. На смак її настої гір­куваті.

У народі не раз доводилось чути, як мелісою нази­вають і інші рослини (навіть у продавців на базарах), а саме: шандру звичайну, що пахне не лимоном, а яблуками, а також котячу м’яту (котовник кошачий). Це істотна помилка, і не слід довіряти тлума­ченням про те, що це — меліса «гаряча» (справжня), а це — «холодна» (шандра); це — різні рослини, за своєю дією також.

Наукова медицина чомусь донедавна користувалась мелісою обмежено. Мелісову олію більше використо­вували у миловарному і парфюмерному виробництві (для аромату). Тепер же медицина звертається до неї все частіше. Дозволю собі відзначити те, що народ ніби ви­правляє наших фармакогностів щодо меліси.

У траво­знаїв вона вважається важливою лікувальною росли­ною. Вийшовши з городів, палісадників наших сільських садиб, цей маточник, чи «гаряча меліса», разом з пер­цевою м’ятою, рутою, що їх святили у церквах разом з яблуками (наприклад, на Спаса Преображення та в інші свята), вона тепер користується попитом і серед інтелі­генції як ефективні ліки. На жаль, в аптеках її придбати майже неможливо.

Народне лікування використовує мелісу як одну з найважливіших рослин, і передусім при жіночих хворо­бах, через що її ще називають і «маточником».

Внутрішньо мелісу приймають у вигляді напару-настою (20,0 г на 1 л кип’ятку). Більш раціональним вважаю настій у термосі з двох столових ложок трави на півлітра окропу, випивати у чотири прийоми за день, по півсклянки.

Приймають при різних видах нервових хвороб, при неврозі шлунка, коли з невідомої причини людина від­чуває сильні болі у шлунку, як це буває після сильних душевних потрясінь, від переляку, горя, туги; при кольках у кишечнику і здутті; при мігрені і головному болю, який нічим не можна пояснити; при посиленому серце­битті і запамороченні; при блюванні у вагітних; також при зубному болю (полосканнях і видержуваннях на зубі напару, а то і соку з листків свіжої меліси).

Крім того, її приймають при безсонні, больових відчуттях у серці, при головокружінні, болісних менструаціях, шумі у ву­хах, задишці (сердечного походження), при висипах на тілі і, передусім, при поганому травленні.

При пониженому тиску крові приймання у великій кількості настоїв чи відварів меліси не рекомендується. Лікар, однак, при необхідності призначає її (у визна­ченій ним кількості у відповідні збори трав) і таким хворим.

Водний напар меліси замінюють іноді спиртовою ви­тяжкою з неї: 1 частина сухих листків та верхівок стебел за об’ємом на 2—3 частини спирту. Приймають тричі на день по 1 чайній ложці настоянки на третину склянки теплої води, частіше після їжі.

Зовнішньо. Для ароматичних ванн: при поганому об­міні речовин і як зміцнювальне при загальному занепаді сил. Для ванн змішують мелісу з такими рослинами: деревій, полин, материнка, коре­невище аїру, трава м’яти, соснові бруньки, зібрані у лютому — березні, або пагони її. Кож­ного з компонентів для суміші — по 20,0 г. Все це зава­рюють у прикритій каструлі, настоюють і відціджують у ванну з гарячою водою. Купаються при температурі ванни 38 °С протягом 15—20 хвилин.

Розтерті чисті листки меліси, як свіжі, так і сушені, але розпарені в окропі, прикладають на марлі до ран, на опіки. (Приємно холодить, зменшує біль.)

При геморої, особливо ж коли запори, корисна неве­лика клізма з однієї чайної ложки вичавленого зі сві­жих листків меліси соку на 1 склянку перевареної теп­лої води (потримати). Добре впливає на самопочуття хворого. Аптеки продавали колись листя меліси, а також мелісову ароматичну олію.

Настоєм або короткочасним відваром (накритим ки­п’ятять 3—4 хвилини на слабкому вогні) після його охолодження промивають пролежні, обпечені, забрудне­ні частини тіла. Для цього використовують 3—4 столові ложки трави на півлітра води.

Є відомості про те, що меліса є цитостатиком (в умо­вах досліду) — сповільнює ділення злоякісних клітин.

Час зберігання висушеної меліси (звичайно у короб­ках, що щільно закриваються) — до 3 років.

Leave a Reply