You are here: Home > Косметика > Технологія вирощування часнику

Медунка лікарська і медунка темна

Для обох видів спільна народна назва — смоктунчики. Обидві рослини в народі мають однакове за­стосування. Крім них, вживають ще і такі види, як медунка м’яка та медунка вузьколиста.

Багаторічні трав’янисті рослини з кореневи­щами.   Перша — заввишки   10—13   см,   друга — 15— 40 см.  Рослини шорсткі.  Прикореневі листки довго черешкові, квітки на коротких ніжках у завійках, зібра­них на вершку стебла в щиток. Стебла прямостоячі, виростають від кореневища.

У медунки лікарської при­кореневі    листки    серцевидно-яйцевидні,    загострені, в 1,5 рази довші за свою ширину, з крилатими черешками; у медунки темної прикореневі листки вдвічі довші за свою ширину, нерідко з темними розмитими плямами.

Віночки  квіток  відпадаючі,   лійкоподібні,   спочатку червоні, потім у першої — голубувато-фіолетові, у дру­гої — пурпурно-фіолетові. На мій погляд, варіації відтінків квіток залежать від грунту, на якому росте рос­лина. Ростуть у листяних лісах, у за­ростях, серед чагарників. Поширені: лікарська — у за­хідних областях республіки, темна — у лісових районах і Лісостепу.

Збирають надземну частину (або й усю рослину) під час цвітіння, корені — в кінці літа та восени. Сушать швидко, щоб уникнути почорніння.

За біохімічним складом медунки (лікарська, темна) містять у собі: слизисті речовини, алантоїн (близько 1 %), дубильні речовини з великою кількістю поліфено­лів (б—10 %), розчинні у воді солі кремнієвої кислоти (2,5—4 %), сапоніни, каротин, аскорбінову кислоту, рутин, багато мікроелементів, марганець (11,5 %), вана­дій, титан, срібло, нікель, стронцій, мідь. Крім того, сполуки калію, кальцію і заліза.

Рослини мають широкий спектр лікувального застосу­вання в народі, подаються у фітотерапевтичних працях різних авторів, застосовуються в медицині багатьох країн.

Народ вживав медунки, особливо дві вище описані (та ще — вузьколисту і м’яку), як відхаркувальний засіб при бронхітах, запаленнях слизової дихальних шляхів та при інших грудних захворюваннях із сухим кашлем і хрипотою. В народі звичайно вживають медунку в напарі (20,0—30,0 г на 1 л води).

Успішно вживається напар усієї рослини для проми­вання гнійних ран, наривів тощо. З цією метою також змішують медунку з пелюстками троянди, травою хвоща польового і дубовою корою; доза кож­ного зілля — по 10,0 г, а медунки — 15,0 г. Суміш на­стоюється на перевареній воді і лише доводиться до кипіння. Відвар цей застосовується також у вигляді зігрівальних компресів і примочок.

За моїми спостереженнями, приймання сухої медунки всередину у вигляді напару з 20,0 г (і дещо більше) на 1 л окропу добре діє при кишкових хворобах (поноси, різі в кишечнику і т. д.), помагає хворим при недокрів’ї. У цих же випадках ефективні і напари суміші трав: ме­дунки 20,0 г, лляного сім’я та кореня живо­косту — по 1 столовій ложці і плодів шипшини — до 100 г на 1 л окропу.

Готують напар зве­чора, а вранці розчавлюють набухлі в рідині гіпантії шипшини, двічі проціджують і приймають усю рідину ковтками протягом дня. Напар (або короткочасний відвар кореневища з коренями медунки в сумішах з іншими лікарськими рослинами) вживають також для іригації при сильних білях.

Про суміші лікарських рослин, які вживаються також при грудних захворюваннях.

Витяжки з рослини позитивно діють на слизисту ди­хальних шляхів. Прискорюють загоєння пошкоджених легеневих тканин, зменшують запалення, посилюють захисні можливості організму на дію шкідливих летких сполук і пилу (наявність кремнію, «алантоніни»).

Поси­люють рух війчастої оболонки, відхаркування і тим са­мим сприяють очищенню розгалужень бронхів і альве­олярного «дерева». Трава медунок має також протибак­теріальні властивості (наявність дубильних речовин), котрі корисно посилюють дію наявних кремнієвих спо­лук на легені і бронхи. Більші дози відвару з сировини викликають короткочасні запори і незначне збільшення видалення сечі.

Застосовують як допоміжний засіб при легеневих хворобах (туберкульоз, запалення легенів), пошкоджен­ні легеневої тканини пилом (вугілля, цементу, азбесту, кремнію) або леткими сполуками (пари кислот, гази спа­лювання нафтових продуктів, дими тощо).

Подається також при застосуванні антибіотиків, протитуберкульоз­них ліків, що пошкоджують слизисті оболонки. Трава медунки пропонується особливо тоді, коли згаданим хворобам супутні катар горла і бронхіт, утруднене від­харкування, відкашлювання, біль горла, сухий кашель.

Медунку, як правило, застосовують у зборах.

Збір І — ремінералізуючий і регенеруючий при хворо­бах легенів і катарах шлунка та кишок: медунка, спориш, жабрій звичайний, трава хвоща польо­вого, лист кропиви дводомної, корінь живокосту, трава деревію, трава грициків.

Збір II — відкашлювальний, відхаркувальний: медун­ка, лист мати-й-мачухи, корінь солодки голої, трави тим’яну, лист подорожника великого, первоцвіт, квіти мальви лісової, насіння анісу.

Співвідношення у зборах автори рекомендацій часто не подають. Це, зрозуміло, залежить від захворювання та особливостей організму хворого, що визначає лікар. Хоч слушно критикують стандарти, подаю свої міркування щодо пропорцій компонентів у зборі (в столових ложках). Збір 1 — 4:2:2:2:2:1:1:1. Збір 11—4:3:1:1:2:3:3:2.

Готувати лікувальну форму так. Відвар: 1—1,5 столо­вої ложки зілля на 1 — 1,5 склянки теплої води, варити 10 хвилин, процідити до термосу, пити по половині-третині склянки 2—3 рази на день. Це для І і II сумі­шей.

Дозволю собі додати: на мій погляд, краще — для першого збору методом «водяної бані» — 15—20 хвилин, для другого — 5—10 хвилин.

У фітотерапійній літературі можемо зустріти відо­мості про застосування медунок при запаленні легенів, кровохарканні, різних кровотечах (наприклад, при кро­ві у сечі), геморої, декотрих запальних хворобах гіне­кологічного типу, при білях, як засіб, що регулює діяль­ність залоз внутрішньої секреції, як кровотворний засіб при анемії. Із зеленої медунки можна готувати оздо­ровлюючі весняні салати і супи. В Англії її широко культивують як салатну рослину (і як декоративну). До речі, сік з неї деякі бабуні у нас дають при недокрів’ї, зовнішньо — на рани.

В народній медицині рослини ці дають внутрішньо при екземі, облисінні, вітиліго, коллагенезах, васкулі­тах, червоному лишаї, фурункульозі.

Траву медунки і кореневища її з коренями зберігають окремо у ящиках, вистелених папером.

Зберігають траву 2 роки, кореневища — до 3 років.

Leave a Reply