You are here: Home > Косметика > Технологія вирощування часнику

Любисток лікарський

Багаторічна рослина з прямим, порожнистим, циліндричним, угорі галузистим пагоном, заввишки до 2 м. Листки досить великі, блискучі, пірчасто-розсічені, зубчасті. Квітки дрібні, ясно-жовті, зібрані у складний зонтик. Смак коренів пряний. Рос­лина має специфічний запах, який нагадує запах селери. Походить з південної Європи. Розводять по селах, на городах, у квітниках, палісадниках, коло хат, іноді росте здичавілий.

Вельми популярна в народі рослина; в Україні навіть оспівана у чудових піснях. Назва пов’язана з припису­ваною їй властивістю причаровувати молодих людей.

За біохімічним складом рослина містить: крохмаль, цукри, жири, багато дубильних речовин, смолисті спо­луки, камедь, органічні кислоти, ефірну олію, терпенол (до 1 %), естери оцтової та валеріанової кислоти, лакто­ни бутилофталід, бутиліденафталід і безводну седанову кислоту, кумарин, бергаптен, сесквітерпени.

Збирають корені любистку восени. Сушать, як зви­чайно, в затінку в провітрюваному приміщенні (не в печі). Дехто збирає влітку листя і восени зріле насіння.

Корені любистку (готують напар або відвар) в кіль­кості 20,0—30,0 г (сухого) на 1 л води п’ють при захворю­ваннях нирок, особливо при водянці, сильному набря­канні ніг, при затримці сечовидалення і акту сечовипус­кання, а також при хворобах серця, шлунково-кишко­вого тракту, як кровоочисний засіб. Приймають і як засіб, що послаблює болі при місячному.

Доводилось спостерігати, що навіть нетривале вжи­вання відвару коренів любистку викликає більш енер­гійну, але спокійну пульсацію серця, зменшує задишку, самопочуття хворого кращає. Чай з кореня любистку благотворно впливає на перистальтику кишечника і зменшує його здуття.

Відвар (і напар) готують так: 30,0 г кореня заливають 1 л сирої води, напарюють у духовці цілу ніч, а вранці кип’ятять 5—7 хвилин, після чого відставляють пари­тися хвилин 20, проціджують, віджимають залишок і випивають за 5 прийомів. Це в народі.

Як відхаркувальне, а також при ядусі, вживають не тільки напар, а й порошок з кореня любистку в дозі 4 на кінчику столового ножа» тричі на день.

Ліки з любистку приймають звичайно після їжі.

У фітотерапевтичній літературі вказується, що корені любистку сприяють виділенню сечових кислот (сечо­вини) та хлористих сполук, збуджують виділення шлун­кової кислоти, зменшують напруження гладких м’язів кишечника, сечових шляхів і жовчних проток, проти­діють здуттям як вітрогінне, діють відхаркувальне, при­скорюють травлення їжі, зменшують застійні процеси в печінці.

Рекомендується приймати настій з двох столо­вих ложок подрібненого кореня на 2 повні склянки води.

Корені любистку (настій 2-х чайних ложок на 1 склян­ку окропу — добова доза) вживають при астенічних станах, набряках різного походження, недостатньому кровообігу, а в гінекології при нерегулярних менструа­ціях, альгоменореї.

Сік зі свіжих або консервованих листків втирають у шкіру волосистої частини голови при облисінні, а ванни з настою коренів приймають при екземі, псоріазі, нейродермітах та шкіряній сверблячці. Не варто довго кип’ятити корені любистку, бо при цьому руйну­ються складові частини основної діючої речовини — ефірні масла

О. П. Попов повідомляв, що при недокрів’ї та глистах відвар з насіння або листя (1 чайна ложка на 150 мл води) вживають по одній столовій ложці тричі на день.

Рекомендують надземну частину любистку при ослаб­ленні рухових функцій і неврозах.

У розмовах з лікарями дізнався, що настій (напій як чай — з коренів та листя) корисний сердечникам: аритмія, коронарна недостатність, при ожирінні. Звичайно, прийом треба узгодити з лікуючим спеціалістом. Тим більше, що такий чай нагадує своїм смаком пет­рушку і не кожному до смаку.

Любисток протипоказаний вагітним жінкам.

Зберігають корені, листя, насіння окремо, у щільно закритих коробках. Строки зберігання — 1—2 роки.

Leave a Reply