You are here: Home > Косметика > Технологія вирощування часнику

Лопух справжній

Лопух справжній, або великий, реп’яхи, дідів-ник з лікувальною метою використовують його корінь, насіння й листя.

Ботанічне визначення цієї рослини таке: корінь у неї великий і товстий; стебло гіллясте, заввишки до півтора метра; листки чер­гові, великі, серцевидно-яйцевидні, виїмчасто-зубчасті, знизу павутин­но-повстисті.

Кошики для квіток у щитковидних суцвіттях, майже кулясті, з обгорткою з черепичастих, майже голих, шиловидно-заго­стрених, на кінці гачкуватих листочків, що утворюють собою після відцвітання так звані реп’яхи.

Квітки (в кошиках) дрібні, трубчасті, пурпурні; сім’янки довгасті, стиснені, вздовж ребристі.

Є й інший вид лопуху, також як народний засіб — лопух павути­нистий, або повстистий, який більше поширений, ніж лопух справж­ній, але мало чим відрізняється від нього ботанічними особливостями й лікувальними властивостями. Обидва ці види лопуху ростуть у більш вологих місцях, поблизу житла, на городах, біля доріг, на по­лях, у садах та в інших місцях. Корінь цього лопуху заготовлюють восени або рано навесні (до появи листків).

Щоб повністю зберегти цілющі властивості лопуху, рекомендується не обмивати його корінь, а, трохи висушивши його, обчистити його щіточкою й потім, порізав­ши вздовж, сушити, але краще в печі або духовці з лег­ким духом, але не на повітрі, щоб уникнути швидкого бродіння.

Хімічні властивості кореня лопуху мало досліджено. В ньому виявлено лише ефірну олію, дубильні й гіркі речовини, інулін та ще деякі речовини.

З досвіду народної медицини відомо, що за своєю дією на організм людини корінь лопуху є сечогінним, очисним, потогінним і, так би мовити, кровоочисним і та­ким, що регулює обмін речовин в організмі, засобом.

У науковій медицині лопух зовсім не застосовують, і якщо в продажу в аптеках і є засіб для боротьби з випаданням волосся на голові, то це дозволено, очевидно, тільки тому, що цей лікарський народний засіб популярний, хоч його ефективність дуже сумнівна.

Як сечогінний і очисний засіб, відвар з кореня лопуху, іноді в поєднанні з іншими сечогінними засобами, з ус­піхом вживають у народі при всяких хворобах сечоста­тевих органів. Зокрема, при лікуванні діабету корінь ло­пуху поєднують з стручками квасолі й листям чорниці в рівних кількостях. Застосовують його також при золо­тусі, рахіті, геморої, водянці, подагрі й ревматизмі.

До речі, автор з досвіду знає, що при ревматизмі для вживання кореня лопуху всередину його краще поєдну­вати з коренем оману пополам.

При ревматизмі й для відновлення порушеного обмі­ну речовин (при масових шкірних хворобах) автор реко­мендує не тільки вживати відвар кореня лопуху всере­дину, але й застосовувати його зовнішньо, у вигляді зі­грівального компресу, і не на окремі частини тіла, а на весь тулуб.

Це буде найрадикальнішим способом ліку­вання таких хвороб. Так особливо необхідно робити при застарілих екземах і тривкому хронічному ревматизмі.

Вживають лопух у народі й при хронічному запорі, як засіб, що оздоровлює весь організм і таким чином нор­малізує випорожнення. В останньому випадку краще вживати всередину відвар не з кореня лопуху, а з його насіння.

Зовнішньо лопух застосовують як добрий засіб для ростіння волосся на голові та для боротьби з випадан­ням його. Для цього волосся обмивають відваром кореня або змазують його олією — маззю. Відвар кореня лопуху і мазь із олії з його насіння застосовують І від хронічних ран, а від свіжих достатньо потовченого свіжого листя.

Що корінь лопуху має оздоровлюючу силу, в цьому не треба сумніватися, бо це, до речі, підтверджується й практикою народної ветеринарії: відвар кореня лопуху в кількості 45 г на піввідра води, викип’яченої до поло­вини і навіть більше як до половини — так, щоб вийшла густа мазь, давав чудовий результат у боротьбі з сверб­лячими лишаями у худоби й рятував її від неминучого випадання у неї шерсті.

В усіх випадках вживання лопуху корінь його в сві­жому вигляді ефективніший, і це особливо визнає гомео­патія, в якій з свіжого коріння лопуху виготовляють есенцію.

Способи застосування. Легкий відвар ко­реня (декокт): 15,0—200,0; настоювати після заварюван­ня протягом 20 хвилин, дати вичахнути, процідити і вжи­вати по одній столовій ложці, 3—4 рази на день. Цей від­вар корисний і для регулювання шлунково-кишкових функцій.

Відвар насіння (як проносний засіб): 20,0—200,0; при­готовляти й вживати його треба так само, як і легкий відвар кореня.

Мазь із кореня (1-ша): описаний вище відвар кореня згустити варінням до половини, поєднати з свинячим вну­трішнім жиром (розігріваючи його) наполовину, злити в горщик, накрити покришкою й замазати тістом і поста­вити в піч (або в духовку) на кілька годин. З вичахлої загуслої маси злити воду, якщо вона не вся випарува­лася. Це мазь для ростіння волосся.

Примітка. Замість відвару сухого кореня лопуху на­багато ефективніший свіжий сік з нього, згущений на повітрі й змішаний з основою в такому самому співвідношенні.

Мазь із кореня (2-га): з відвару кореня (4 столові ложки на 4 склянки окропу), також згущеного, беруть одну частину на 4 частини коров’ячого масла й змішують. Це мазь від опіків.

Мазь із листя лопуху (складна):

сушеного листя лопуху………………………..      20  г,

квіток ромашки………………………………            20  г,

кореня копитняка………………………………….      20  г,

трави іван-чаю (зніту) ……   20  г.

Все це, змішавши, заварюють на чотирьох склянках води, потім додають одну столову ложку коров’ячого масла й дві склянки міцного відвару з сінної потерті, знову виварюють (краще у так званій водяній бані), поки не вийде густа тягуча клейка суміш; процідивши й віддавивши, краще поєднати її з гліцерином порівну. Ця мазь дає блискучі наслідки в боротьбі з усякими екзе­мами.

Leave a Reply