You are here: Home > Косметика > Технологія вирощування часнику

Льонок звичайний

В Україні росте 15 видів роду льонок, біль­шість яких поширена в Криму і лівобережних областях. Один з видів (двороздільний) культивують як декора­тивну рослину в квітниках. З усіх них лікарською вва­жають льонок звичайний.

Рослина отруйна. Хоча в народі це і не підкреслюється особливо, однак при користуванні нею треба виявляти обережність, особливо при дозуванні, внутрішньому вживанні.

Це трав’янистий багаторічний бур’ян, заввишки 30 — 90 см. Стебло пряме або висхідне. Листки лінійні, лан­цетовидні, густо розміщені по стеблах. Квітки жовті, зигоморфні. Росте біля доріг на схилах, по межах, серед посівів, на непіднятих парах, по сухих канавах. Поширений скрізь в досить значній кількості.

Збираючи траву, зрізують на 10—15 см вище від ниж­ніх жовтіючих листків, або там, де починаються квітки.

Вважається проносним, сечогінним і потогінним. За народним визначенням «пом’якшує затверділості на тілі».

У траві знаходиться алкалоїд пеганін, глікозиди: ліна­рин, неолінарин, пектолінарин, фітостерин, триакантан, органічні кислоти, в тому числі аскорбінова (0,4 %), каротин. Один з глікозидів відщеплює при розкладі синільну кислоту (сильна отрута). В насінні близько 35 % жирної олії.

Наукова медицина рідко користується цією рослиною, а в народному лікуванні вона має досить широке засто­сування. Чай з льонку (півтори столові ложки наріза­ної трави з квітками на 1 л кип’ятку) п’ють при здутті кишечника, при хворобах печінки. При жовтяниці – в суміші з цмином, стовпчиками кукурудзи, по одній столовій ложці кожного (1:1:1) на 1 л води для настою-напару.

П’ють по півсклянки 3—4 рази на день. Такий же настій в цій же дозі приймають при застійних станах у печінці, в жовчних шляхах і для збудження роботи нирок. М. А. Носаль не погоджувався з твердженням, що льонок звичайний є хорошим засо­бом при хронічних запорах, вважаючи, що для цього в фітотерапевтичному арсеналі є більш ефективні рос­лини.

Він же рекомендував вживати льонок зовнішньо, а саме: з квіток його робив мазь для гемороїдальних шишок. По одній столовій ложці добре подрібнених кві­ток льонку, дубової кори, трави гірчака — водя­ного перцю — все це намочують у 5-ти столових ложках розтопленого свинячого сала (смальцю) протягом 12 годин.

Розмішують, час від часу підігріваючи силь­ніше, і проціджують, зливають у банку. Накривши пер­гаментним папером, зав’язують. Маззю змазують неве­ликий кусочок марлі і тампон вводять в анальний отвір. Заспокоює нестерпний біль, зменшує запальність і за­тримує кровотечу. Подібну мазь з самих тільки квіток льонку М. А. Носаль радив застосовувати при лишаях, екземі тощо.

Водний настій з квіток льонку в суміші з іншими тра­вами, про які буде мова в окремому розділі, присвяче­ному способам лікування екзем, вживається для прикла­дання і компресів при деяких шкіряних захворюваннях.

При золотушному нагноєнні очей і взагалі для поліп­шення зору використовують настій-напар з такої суміші: по одній чайній ложечці квіток льонку, пелюсток волош­ки синьої, квіток бузини чорної, трави очанки, квіток рум’янку лікарського. Все це (краще у термосі) заливають крутим окропом і залиша­ють закритим настоюватись на 8 годин (найкраще це робити звечора — на ніч). Змочену в напарі марлю при­кладають до запалених очей.

«Не чекайте чуда і не вимагайте моментального вилі­кування,— читаємо у записах М. А. Носаля,— а терп­ляче місяцями прикладайте такий настій; його ж у ви­гляді крапель (додержуючи найповнішої чистоти) зака­пуйте піпеткою в очі, і ви неодмінно одужаєте».

У фармакогнозії (науці про сировинні джерела лікар­ських засобів) льонку звичайному не приділяється особ­ливої уваги. В ряді ж спеціальних літературних науко­вих фітотерапевтичних джерел є дуже корисні мате­ріали, поради. Зокрема, А. Д. Турова вказує, що гале­нові препарати льонку застосовували під час Великої Вітчизняної війни для лікування хворих атонією кишеч­ника, запорами, метеоризмами (затримкою відходження газів).

Діють вони проносно (без побічних ускладнень) при хронічних запорах. Рослина ця малотоксична, однак У токсичних (отруйних) дозах льонок викликав слино­течу, судороги, задишку.

Безпечною дозою приймання внутрішньо вважають настій одної повної столової ложки на склянку кип’ят­ку — по одній столовій ложці його через кожні 1— 2 години.

В. В. Кархут вказує дозу: на склянку окропу беруть столову ложку льонку і настоюють 10 хвилин. П’ють по 1 склянці вранці і ввечері. Вдвічі менші дози, вказує він, застосовують при хворобі Меньєра — з запаморо­ченням, блюванням і головним болем. Хвороба Мень­єра — це захворювання лабіринту внутрішнього вуха, що проявляється періодичними приступами головокру­жіння і пониженням слуху.

Інші автори рекомендують льонок при атонії кишеч­ника, метеоризмі, запорах, як жовчогінне і сечогінне, а також при геморої, мимовільному сечовиділенні і при за­тримці менструацій.

Льонок корисний при дискенезії жовчних шляхів. Зовнішньо: відвар (з 1—1,5 столових ложки, 5 хвилин, відцідити) при запаленні анального отвору, піхви (обми­вання, тампонування); при запаленні слизової очей (кон’юнктивіт) — примочки, компреси, промивання; при вуграх, при виразковості від тромбофлебіту.

Вису­шену сировину зберігають пучками, загорнутими в папір (не газету!). Тривалість зберігання — 2—3 роки.

Leave a Reply