You are here: Home > Косметика > Технологія вирощування часнику

Лаврове дерево

Лаврове дерево відоме із прадавньої давнини. Лавр був і лишається символом слави та звитяги. Культ лавро­вої гілки постав ще, мабуть, за доісторичних часів, а зберігся до наших днів.

У грецькій міфологи рослина присвячувалася богові сонця Аполлону, котрий був зразком чоловічої краси та завжди зображався із лавровим вінком на голові.

Відтворен­ня лаврових листків здавна ввійшло до всіх видів образотвор­чого мистецтва. Вінками із лавра прикрашали римських імператорів-переможців

Та й нині лавровий вінок нерідко ще слу­гує нагородою переможцям спортивних змагань. А слово лауреат походить саме від лавр і в перекладі означає увінчаний лавром. Вічнозелене лаврове дерево росте в Середземномор’ї, де є реліктовою культурою — залишком флори третинного періоду. Має прості шкірясті листки, із пазух яких виростають суцвіття білястих квіток, котрі поступово перетворюються на чорно-сині яйцеподібні плоди — кістянки — завдовжки до 2 см. За­пашні листки лавра — здавна шановані цінні прянощі.

Тепер лавр культивують не лише в середземноморському регіоні, але й на Закавказзі та в Криму. У напівдикому стані росте він на Чорноморському узбережжі Кавказу та в горах на висоті 60—100 м над рівнем моря.

Дерево часом сягає 8— 16 м заввишки, а діаметр стовбура буває більше 50 см. Стовбур сіруватий, крона густа, вкрита темно-зеленими, іноді сіро-зеленими, довгастими, твердими й шкірястими листками, трохи хвилястими по окрайку. Цвіте лавр у березні — червні, плоди дозрівають у жовтні.

Лавр надзвичайно посухостійкий, росте на кам’янистих схи­лах. Від першого ж року утворює глибоку кореневу систему та не витримує надмірної вологи й високого рівня ґрунтових вод. Росте на різних грунтах, на цілоденне освітлених сонцем ділянках. За таких умов дає чималу масу листків.

Лавр має неабияке господарське значення. Листки його — чудові прянощі та приправа до їжі. їх також використовують у консервній промисловості для виготовлення лаврової олії, а пло­ди — для лікування.

Останні містять 25—ЗО % жирної та близь­ко 3 % ефірної олії, до якої входять пінен, евгенол, цинеол та інші речовини, Крім того, плоди містять оцтову, валер’янову та капронову кислоти, крох­маль, цукри, дубильні й гіркі речовини.

Дворічні лаврові листки до 10 см завдовжки та З—3,5 см завширшки збирають восени та сушать, розклавши тонким шаром у тіні, аби вони вберегли своєрідний аромат та приємний гіркуватий смак, якого йому надає ефірна олія.

Секаторами або добре виго­стреними ножами зрізують то­ненькі гілочки (пагони мину­лого року) так, щоб зрізи бу­ли невеликі й чисті. За опти­мальних умов листки висиха­ють за 5—10 днів. Ознака пра­вильного висушування — збе­реження листками зеленого кольору.

Плоди збирають тоді, коли вони забарвлюються в чорно-синій колір (жовтень — грудень). Саме тоді вони містять макси­мальну кількість ефірної і жир­ної олії. Сушать плоди в су­шарках за температури не ви­ще 40 °С. Перед сушінням їх треба обов’язково трохи при­в’ялити на сонці. Висушені плоди мають зберігати свій аромат і пряно-гіркуватий смак.

Лавр мали за лікарську рослину, очевидно, ще в сиву давнину. Його листки і плоди вживали для лікування всіля­ких хвороб. Так, наприклад, Гіппократ рекомендував лаврову олію проти тетанусу, а листки — для гамування пологових потуг.

Славетний Гален вживав лавр проти ниркового болю та каменів, а арабський зцілитель Разес використовував листки лавра як специфічний засіб проти тику обличчя.

За середньовіччя плоди лавра застосовували проти кашлю, для лікування ран на волосистій частині голови. Сухими лист­ками послуговувалися для боротьби з пропасницею.

Лаврові плоди та олію використовує і народна медицина. Жирна олія та подрібнені плоди є складовими частинами деяких мазей, зокрема «бобкової», що її застосовують проти коростя­ного кліща, ревматизму, спазмів, пухлин, паралічів, кольок тощо.

Leave a Reply