You are here: Home > Косметика > Технологія вирощування часнику

Квасоля звичайна

Відома культурна рослина, має кілька сортів. Є форми виткі і карликові, які не потребують підтримки.

Походить з Південної Америки, в Європі з’явилась у XVI столітті. Зелені стулки бобів квасолі у сирому вигляді неїстівні, навіть отруйні. Молоді, зварені разом із зернами, особливо так званої шпарагової квасолі, при­смачені маслом і тертими сухариками,— здорова діє­тична їжа.

За біохімічним складом насіння квасолі — цінна хар­чова (і лікувальна) культура, хоч білки її засвоюються організмом лише на 75 %. Зате вони містять велику кількість вільних амінокислот, незамінних для потреб харчування людей і тварин.

В насінні містяться багато вуглеводів, органічні кислоти (лимонна, яблучна, малонова), каротин, багатий набір вітамінів (С, В1, В2, В6, РР, фолієва кислота), флавоноїди, сітостерини та інші цінні речовини. З мінерального складу: макро- і мікро­елементи — калій, фосфор, цинк, залізо, мідь тощо.

За вмістом міді і цинку — квасоля перевищує більшість овочів. Цинк, як відомо, бере участь у синтезі деяких ферментів, інсуліну, гормонів. Завдяки наявності знач­ної кількості солей калію вона сприяє виведенню з орга­нізму рідини і виявляє розвантажувальну дію на серце­во-судинну систему.

У лушпинні бобів квасолі (заготовляються і досушу­ються після вилущення зерен, з лікувальною метою кращі кремово-жовті стиглі, здорові боби) містяться аргінін, аспарагін, бетаїн (тригенолін), геміцелюлоза (45—50 %), моноамінові жирні кислоти, лейцин,, тиро­зин, триптофан, холін, мінеральні речовини (кремне­земи), мікроелементи (сліди міді, кобальту, нікелю).

Недостиглі плоди містять алантоїн, лейцин, тригенолін. Крім цього, в лушпинні квасолі й насінні виявлено гло­булін (20 %), лецитин, лимонну кислоту, декстрин, про­теазу, фазин — отруйний глікозид, що руйнується при варінні.

Напар порізаного лушпиння бобів квасолі 30,0—40,0 г (сухого — 15,0—30,0 г) на 1 л води приймають при рев­матизмі і як сечогінне при водянці, що виникла на грунті ниркових захворювань. При набряках внаслідок серцевих захворювань — настій з двох столових ложок подрібненого сухого лушпиння бобів квасолі на півліт­ровий термос залити крутим кип’ятком, настояти про­тягом ночі і випити протягом дня у 4—6 прийомів.

Вважається, що лушпиння квасолі в суміші з листям чорниці (1 :1) — у вигляді напару-настою ліку­ють підшлункову залозу, а літнім людям такий напар допомагає при цукровій хворобі.

Лушпиння квасолі і стовпчики («волос») кукурудзи є частими компонентами сумішей, які застосо­вують при запаленнях нирок та при інших хворобах.

Екзематозні ураження шкіри, особливо мокрі, поси­пають борошном з висушених зерен квасолі. У збори, що приймають внутрішньо (настої), включають (при екземі) стулки квасолі. Сухе лушпиння квасолі збері­гають у мішках. Строки зберігання — 3—4 роки.

Відомо, що зерна бобових (гороху, квасолі, чечевиці, бобів, сої та інших) вважаються поживною, але нелег­кою для травлення їжею. Вони багаті білками з широ­ким набором амінокислот, хорошим співвідношенням солей калію, натрію, вітамінів та інших речовин. Якщо виходити з положення, що правильне харчування — це одночасно і профілактика, і лікування, то бобові в цьому мають велике значення.

Вони сприяють виве­денню з організму рідини, розвантажують серцево-су­динну систему і т. д. Ще на лекції у вузі чув від про­фесора (рослинництво), що супи і пюре корисні при гастритах з пониженою кислотністю та при водянці сер­цевого та іншого походження.

Чай (настій) з лушпиння жовтих сортів квасолі ко­рисний не тільки при хворобах нирок, але і сечових ка­налів (уретрит, цистит), при нагромадженнях в організмі сечових кислот, при каменях і піску нирок, сечового міхура, при атеросклерозі, ревматизмі, подагрі, навіть при таких захворюваннях, як гідронефроз (прогресивне збільшення порожнини нирки внаслідок хронічного за­стою сечі в ній, що погано відтікає).

Стулки квасолі можуть бути (за вирішенням лікаря) допоміжними, вельми доцільними компонентами у збо­рах рослин для лікування від цукрового діабету, пан­креатиту (запалення підшлункової залози), при захво­рюваннях кровоносних судин, в тому числі коронарних, їх функціональній недостатності, при гіпертонії; як ком­понент, що знімає нервові збудження (навіть при істе­рії); при сильному прогресуючому схудненні.

Зовнішньо відвар (2—3 хвилини) або настій із стулок квасолі (3 столові ложки на 0,5 л води) вживають для обробки шкіри не лише при екземі, але й при опіках, алергічних висипах, вуграх (примочки), відморожен­нях.

В болгарській фітотерапії рекомендується відвар сту­лок квасолі (15,0—20,0 г сухих на 1 л води). Варять на легкому вогні довго (3—4 години). Приймають теп­лим, ковтками.

В. С. Ягодка подає цікаву відомість про стулки ква­солі (відвар: 3—4 години, 15,0 г на 200,0 г кип’ятку). Приймають по 0,5 склянки 3—4 рази на день. Коли вже 3—4 рази на день по 0,5 склянки, то, гадаю, краще брати 20,0 г на дві склянки води, тобто на 450—500 мл води. Приймають це при сверблячих алергічних захво­рюваннях шкіри, при піодермітах.

Скільки тих стулок квасолі кремово-жовтих, чистих від грибка, викидається восени після вилущування з них насіння! Прикро, дуже прикро, адже втрачаємо доступ­ні засоби лікування.

Leave a Reply