You are here: Home > Косметика > Технологія вирощування часнику

Курячі очка польові

Однорічна (іноді дворічна) трав’яниста росли­на, з галузистим чотиригранним слабким стеблом, зав­довжки 15—30 см. Листки супротивні (рідше по 3), Гидя­чі, цілокраї, яйцевидні або довгасто-яйцевидні, зісподу з чорними крапками. Квітки одиночні, в пазухах листків на здовжених квітоніжках, червоні. Плід — коробочка з кришечкою, яка відкривається з дозріванням.

Плодики дозрівають поступово. Можна зустріти екземпляри, на яких вгорі – квіти, а знизу — зрілі коробочки. Росте серед рідких колоскових озимих хлібів, у зріджених місцях багато­річних трав, обабіч доріг, на засмічених місцях, на спу­шеному, відкритому грунті. Поширена повсюдно.

Рослина вважається отруйною, дозується обережно. Збирають її надземну частину влітку.

З нею дуже схожий вид з голубими квітами, що росте в таких же місцях, поширений на південному заході і півдні республіки. Як лікувальна рослина не відмі­чається.

Трава курячих очок польових містить глікозид, цикла­мін, сапоніни, флавоноїди, гіркі речовини. В офіційній медицині не використовується. Є відомості, що рослина отруйна до утворення плодів. В цей же час відомо, що найчастіше знаходимо цю рос­лину тоді, коли на ній є і квіти, і зелені, і дозріваючі пло­ди одночасно. Логічно, вважаю, міркувати, що рослина з незрілими плодами буде більш отруйною. Сільські травознаї намагаються заготовляти рослини квітучі, ще без плодів.

М. А. Носаль писав, що напар з цієї рослини в кіль­кості 20,0 г на 1 л кип’ятку при прийомі не більше 3 скля­нок на день вживають при хворобах печінки, зокрема, при опухах (коли печінка легко намацується, тверда), при жовтяниці. Крім того, як засіб, що «виганяє» пісок і камені жовчного, сечового міхура і нирок.

Такий же напар у тій же дозі приймають як засіб, що посилює місячні, а також як засіб при душевних депре­сіях, нервових розладах (коли застосовується й вале­ріана).

Сік із свіжої рослини (розведений теплою переваре­ною водою 1:1) прикладають на марлі до запалених очей. При хронічних запорах (не перевищуючи дози 20,0 г на 1 л води) роблять клізму з настою-напару над­земної частини рослини.

Як на мене, вважаю, що ці дози для внутрішнього вжи­вання дещо завищені у народі і потребують уточнення, вивчення. Є над чим працювати дослідникам. Повністю, однак, відмовлятися від цієї рослини вважаю не раціональним, тому що чай із зілля виявляється явно ефек­тивним при різко виявлених застійних явищах у пе­чінці.

Ця рослина рекомендується у дозі: половина чайної ложки-подрібненої трави на склянку води після 10-хвилинного гарячого настою. Проціджують і випивають за 1 день в декілька прийомів.

У народній медицині багатьох країн траву цю викори­стовують всередину ще при: набряках, туберкульозі ле­гень, задишці, епілепсії, дизентерії, мігрені, запорах; зовнішньо — для лікування ран, що довго не загоюють­ся, гнояться; від катаракти, алергічних висипок; як кровоспинне.

Висушені рослинки зберігають загорнутими у папір. Строк зберігання цієї рослини, гадаю, 2—3 роки.

Leave a Reply