You are here: Home > Косметика > Технологія вирощування часнику

Конюшини

Нар. назва — конюшина лучна.

Відома дикоросла рослина, що, як і посівна — є прекрасним білковим кормом для тварин. Конюшина лучна — дво- або багато­річна рослина, заввишки до 60 см, з висхідними стеб­лами. Листя трійчасте. Квіти зібрані в округлі головки, рожеві, брудно-пурпурові або пурпурові. Росте на середньовологих луках, лісових галя­винах, біля доріг, на схилах. Поширена в лісових та лісостепових районах.

З медичною метою збирають розквітлі суцвіття-головки в суху сонячну погоду, їх треба добре висушити, але не дуже ворушити, щоб головки менше роздрібню­вались на окремі квітки. Зберігати в сухому місці, щоб не відволожувались, бо тоді проходять ферментативні процеси, що псують лікувальні властивості, призводять до появи в них шкідливих, отруйних речовин.

У період цвітіння в надземній частині рослин містить­ся: 16—24 % білків, 2,7—3,5 % жирів, 7 мг% каротину, 80—100 мг% аскорбінової кислоти, вітаміни В1, В2, Е, К, до 1,4 % вільних амінокислот, 24—26 % клітковини, понад 40 % безазотистих екстрактивних речовин, спо­луки кальцію, фосфору та інших елементів. Крім жир­них, є ще й ефірні олії (останніх у квітах — до 0,028 %), до складу яких входять фурфурол і метиловокислий кумарин.

У зеленій масі є ще дубильні речовини, гліко­зиди, трифолін та ізотрифолін, кумаринова та саліци­лова кислоти і токоферол. Після скошування в коренях накопичується до 150 кг азоту на 1 га конюшини. З коре­нів виділено антимікробну речовину — трифоліризин. З листя одержують вітамінні концентрати. Ефірні олії конюшини використовують в ароматичних композиціях.

У народі квіткові головки і листя (особливо раннього збору) мають широке і досить різноманітне застосу­вання. Вживають їх у формі чаю (з висушених), настою, відвару (методом – «водяної бані»): 3 столових ложки на півлітра окропу, по півсклянки (настою) 3—4 рази на день; відвару — по чверті склянки. Для зовнішнього користування заварюють або настоюють 4—6 столових ложок на 1,5—2 склянки кип’ятку. Такий же настій роблять у чайнику (п’ють замість чаю).

Найчастіше вживають конюшину як оздоровчий напій, що покращує апетит, сприяє хорошому травленню і здо­ровому обміну речовин, лікує від простуд, знімає асте­нічні стани (слабість), корисний при недокрів’ї. П’ють і як відхаркувальний, протизапальний, сечогінний, легко кровоспинний, в’яжучий і дещо знезаражуючий засіб.

У деяких місцевостях вживають настій, чай чи відвар головок конюшини (навіть діти) від кашлю, при золотусі, невралгічних болях, ревматизмі, гарячці; при жіночих захворюваннях (менструальних болях, білих у плавах, кровотечі); також при мігрені, туберкульозі. Головки конюшини включають у відповідні лікувальні збори.

Рекомендують вживати верхівки стебел з квітами при атеросклерозі з нормальним артеріальним тиском, що супроводжується головними болями і шумом у вухах. Для цього 40 г сухої рослини настоюють в 500 мл 40° алкоголю протягом 10 днів. Проціджують і приймають по 20 мл перед обідом і перед сном. Курс лікування -3 місяці з перервами 10 днів. Через 6 місяців повторити. Очевидно, така форма вживання є ефективнішою, ніж народні «чаї».

В народі використовують й інші види роду «конюши­на». Подаю лише деякі відмінності.

1.          Конюшина біла, або повзуча. В західних областях України її називають «горішиною».
Квіти у неї білі, пагони повзучі, що укоріняються в вуз­лах. Хороша пасовищна трава. Вживають її, як і лучну, крім того (що для мене дивно і сумнівно), при епілепсії.

2.          Конюшина гібридна. Подібна до лучної, але квіти у неї блідо-рожеві. Росте в більш воло­гих місцях, ніж лучна. Застосування подібне до коню­шини лучної.

3.    Конюшина гірська. З білими кві­тами. Росте на сухих луках, узліссях, місцями серед кущів. Застосовують рідко, але як і попередні.

4.    Конюшина   польова. Популярна серед старих травниць, особливо у Західній Україні.
Росте на сухих лісових, польових схилах, в лучному степу. Поширена по всій республіці. Головки суцвіть пухнасті, квіти блідо-рожеві. Висота — 5—20 (до 30) см. Рослина однорічна.

За біохімічним складом містить дубильні речовини, до 5 % ефірної олії, глікозид тріфолін, аглікон кверце­тин, сліди алкалоїдів, смоли. В листях у період цвітіння рослин виявлено до 300 мг% аскорбінової кислоти і близько 50 мг% токоферолу.

В народі використовують траву при жіночих хворобах (болі внизу живота, білі уплави). Крім того, при простуді, поносах, особливо при дизенте­рії, кольках, катарах шлунка з підвищеною кислотністю, захворюваннях дихальних шляхів (у тому числі й при туберкульозі легенів); при захворюваннях нирок і сечо­вого міхура; при цукровому діабеті, нервових розла­дах.

Вживають у вигляді чаю, до 3 склянок на день, а то і як настій: дві столові ложки сухої подрібненої трави на півлітра кип’ятку. Це — для 4—5 порцій протягом дня.

Зберігають суху конюшину так: пучки загортають у папір, підвішують. Строк зберігання — 2 роки.

Leave a Reply