You are here: Home > Косметика > Технологія вирощування часнику

Груша звичайна

Дерево до 20 м заввишки. Відомі як культур­ні сорти, так і груші-дички. Листя яйцевидне або майже округле, дрібнопилчасте, молоде дещо волосисте, по­тім голе, твердошкірясте, блискуче, черешкове. Суцвіт­тя з 2—9 білих або рожевих квіток з червонуватимитичинками.

Плоди грушовидні або майже кулясті, у ди­чок терпкі. Дикі груші з кулястими кронами колись були прикрасою відкритих польових ландшафтів. Тепер на Україні вони зустрічаються на межах, в ярах, узліссях, при дорогах, у полезахисних посадках.

Для лікувальних цілей в народі використовують лист­ки, непошкоджені шкідливими грибками, а також плоди дичок і культурних сортів. У соковитих плодах дичок і культурних (залежно від сорту) груш, в більшій чи меншій кількості, знаходять­ся скелетно підтримуючі м’якуш крупинки, згустки кам’янистих клітин, що виконують роль механічної тка­нини.

Чим менше їх, кращим вважається сорт. Краще їх не ковтати, а випльовувати, але висмоктування таких згустків має своє лікувальне значення.

В нашій популярній фітотерапевтичній літературі був пробіл щодо матеріалів про застосування плодоягідних як диких, так і культурних рослин з лікувальною ме­тою. Це ж можна сказати і про харчові рослини-цілителі.

В плодах різних сортів груші міститься 6—16 % цукрів, переважно моносахаридів, 0,1—6,3 % органічних кис­лот (в основному яблучної і лимонної), дубильні речо­вини (особливо багато танідів у плодах дикої груші), пектинові речовини (від 4 до 20 %), клітковина, азо­тисті речовини (0,4 %), каротин, вітаміни А, В1, Р, РР і С. В плодах груші цукрів менше, ніж у яблуках, але завдяки малій кількості кислот вони видаються солод­шими.

Багато сортів містять чимало мікроелементів, особливо йоду (до 20 мг %). В сокові груш багато ду­бильних речовин, сорбіту і каротиноїдів. В листях гру­ші, особливо дикої, наявний глікозид арбутин (1,4— 5,0 %), гідрохінон, флавоноїдів у 2—10 разів більше, ніж у плодах; в стеблах і коренях антоціани, в насінні 12—21 % жирної олії, в корі молодих дерев 4—7 % танідів.

Груші — цінний дієтичний і вітамінний продукт. Су­шені, печені, варені застосовують при кашлі (бронхіт, задишка, навіть туберкульоз). Спілі соковиті плоди груш є народним лікувальним засобом при катарах та виразці шлунка з підвищеною кислотністю шлункового соку.

Дітям та дорослим при розслабленнях шлунка і кишечника дають вівсяну кашу з міцним компотом із свіжих або висушених грушок, особливо диких. Гру­шевий сік і відвар з сухих груш вважають корисними при застійних і запальних явищах у сечотворних і се­човивідних органах, а також при сечокам’яній хворобі.

Листя з груші для лікувальних цілей збирають у на­роді переважно з диких польових та лісових груш. Вживають сухими і сирими, подрібненими — до двох столових ложок на півлітра крутого окропу (настою­ють), п’ють по півсклянки 3—4 рази на день при за­стійних явищах у сечових органах, особливо тоді, коли є підозра на гнійні процеси в них (бактеріоурія). Ча­стіше, однак, їх дають у сумішах рослин для лікування при вищевказаних захворюваннях і як замінник листків брусниці або мучниці звичайної.

Сік з грушок корисно вживати цукродіабетикам, а також як профілактичний і лікувальний засіб для зміц­нення кровоносних капілярів.

Г. Н. Ліпкан вказує: сеча людей, що приймали ви­тяжки з листя грушового дерева (ось і наукове під­твердження «примітивної» правоти волинських бабунь), набуває антибактеріальних властивостей. Дослідження Л. В. Горюнової, С. А. Вичканової, в свою чергу, вка­зують на високу вірусонейтралізуючу дію поліфенолів груші, що спостерігалась на двох моделях вірусного грипу.

Висушене листя груші люди зберігають у мішечках, підвішених у сухому місці.

Строк зберігання, на мій погляд,— 2 роки.

Leave a Reply