You are here: Home > Косметика > Технологія вирощування часнику

Гірчак, спориш звичайний, птича гречка

Дуже популярна рослина. Росте на подвір’ї, на стежках, при дорогах, на вигонах, постійних сухих пасовищах, на засмічених місцях тощо. Витривала до витоптування. Стебла споришу стелються по землі, ко­лінчасті, розгалужені, кущисті. Квіти дуже маленькі, іноді блідо-рожеві, розміщені в пазухах дріб­них листків. Після цвітіння стебла стають твердими, тому збирають всю рослину під час цвітіння. Цвіте поступово з травня і майже до кінця осені.

Збирають усю траву, коли спориш тільки зацвітає, а стебла ще не встигли затвердіти. Корені після ретель­ного витрушування промивають, не змочуючи трави; але якщо вона запилена, забруднена, швидко (не довго намочуючи) споліскують під струмом води, струшують і відразу ж розстелюють для просушування.

Біохімічний склад. В листях: дубильні речовини (0,35 %), флавоновий глікозид авікулярин, каротин (40 мг%), цукри, смоли, віск, слиз, жири, сполуки крем­нієвої кислоти (4,5 %). В коренях: оксиметилантра­хінони.

Виходячи зі своїх спостережень (підтверджених в бе­сідах з народними травознаями), віддаю перевагу спо­ришу, зібраному не на родючих грунтах (місцях), а саме на більш слабих (супіски, суглинки), сухіших. Особливо це для вигонки піску (при каменевих хворобах нирок і сечового міхура). У споришу важливим лікувальним компонентом є органічні сполуки кремнієвої кислоти (си­лікати — до 5 %), частина з яких розчинна у воді. Оче­видно, в рослинах, що ростуть у більш жорстких умовах, їх більше. У родючих грунтах більше шкідливих ні­тратів.

У народній медицині спориш має дуже широке засто­сування, а саме: при хворобах нирок, печінки, катарах шлунка, при поносах, при застарілому катарі сечового міхура, при ранах.

На підставі народної практики і особистих спостере­жень можу твердити, що подібно до звіробою, спориш посідає чільне місце в народному лікуванні більшості хвороб порушення обміну речовин в організмі та ряду інших хвороб. Візьмемо, скажімо, такі хвороби, як жовчні камені, ниркові кольки, камені сечового міхура (та інші форми «кам’яної» хвороби), навіть сильно заста­рілі і без успіху ліковані іншими (чи то хімічні чи рос­линні засоби), в усіх випадках спориш вважається неза­мінним.

Нагадую, що рослини в народі не вживаються поодинці, а найчастіше в сумішах. Тому і спориш вхо­дить у суміші. Про них буде мова у відповідних місцях. Тепер же даємо лише загальні відомості про хвороби, при яких застосовується спориш.

Спориш вживають при всіх видах гастритів: ахілії і гіперхілії. Суміш трав, що застосовуються при ахілії, вказано в нарисі про подорожник ланцетний. Він входить в інші суміші, вже описані. Тут зазначу, що при ахілії спориш беруть також у суміші з розмарином (росте в Криму і в Закавказзі) — півпорції, з дода­ванням холодної м’яти (1/3 порції).

При пораненнях застосовуються примочки з напару свіжої рослини споришу (заспокоює біль і сприяє роз­виткові грануляцій).

При запаленні легень, сильних бронхітах і плевритах хворим дають чай з листків підбілу (мати-й-мачухи) — 5,0 г, квіток чорної бузини — 5,0 і споришу — 5,0 г.

При поносах п’ють гарячий відвар з суміші споришу з хвощем у співвідношенні 2:1 — одну столову ложку цієї суміші відварюють кілька хвилин (3—4) у чверті літра червоного вина (портвейн), накривши кришкою. Приймають теплим кожні 4 години по 1/3 склянки.

Можна було спостерігати, що спориш справді «жене пісок». При лікуванні споришем майже непомітно для хворої людини при кожному сечовипусканні виходило 40—60 темно-жовтих неправильної форми піщинок. Самі хворі говорили: «Спориш крушить камені в пісок і з сечею жене його». Цей висновок людей цікавий по своїй суті.

В цих же випадках застосовується ще така суміш: спориш, стовпчики кукурудзи, частки бо­бів квасолі (карликових форм — жовто-кремові, трава остудника голого — «грижник», листки мучниці — всього по об’єму порівну. На денний прийом беруть 15,0 г суміші на склянку окропу. Настій випивають теплим протягом дня.

Доводилося спостерігати чимало випадків, коли хворі після досить тривалого траволікування, відмовляючись від операції з приводу жовчних каменів, позбавлялись жовтяниці і видужували. Звичайно, коли жовчний міхур заповнений каменями, потрібна операція.

Слід також вказати, що споришем лікують не тільки катари шлунка, а й застарілі катари сечового міхура. Про це докладніше буде сказано в розділі «Хвороби сечостатевих органів».

Порівнюючи дані народного лікування і лікарської практики, можна зробити висновок, що вони в основ­ному спільні.

В офіційній медицині препарати споришу застосо­вуються як кровоспинне в акушерсько-гінекологічній практиці. Настої, відвари, алкогольні витяжки його під­вищують здатність скипання крові, тонізують мускула­туру матки, знижують артеріальний тиск, збільшують виділення сечі.

В офіційних фітотерапевтичних посібниках спориш рекомендується: при гастритах і ентероколітах, що су-продовжуються поносами, при жовчокам’яній хворобі, захворюваннях печінки і жовчого міхура; при нефритах (пієлонефриті), циститах, каменях у нирках та сечовому міхурі; як тонізуюче мускулатуру матки при кровотечах та запальних процесах, а також при кровотечах у трав­них органах, нирках, легенях з добавкою інших рослин.

Спориш входить до зборів лікарських рослин, що реко­мендуються фітотерапевтами при туберкульозі, подагрі, малярії, при рахіті та діатезі. Є згадки про реабіліта­ційне значення споришу після операційного усунення каменів і запобігання їх дальшого утворення (усуваються мінеральні солі, передусім щавлевої кислоти). Трава його має антитоксичні властивості.

Препарати з споришу (авікулярен та інші) призначає лікар в залежності від захворювання і особливостей організму пацієнта.

Спориш протипоказаний при вагітності. Виготовлений настій чи відвар зберігається не більше 2-х діб.

Траву переховують в сухому місці. Час зберігання – до 3 років.

Leave a Reply