You are here: Home > Косметика > Технологія вирощування часнику

Герань криваво-червона

Народні назви: простудник, волосник, вовчи­ця, стокопінник, гостівник, журавель, золот­ник.

Багаторічна трав’яниста рослина, заввишки 25—60 см. Кореневище товсте, повзуче, на зламі черво­нувате. Стебла вилчасто-розгалужені, густо опушені короткими жорсткими волосками. Прикореневі листки рано відмирають; стеблові супротивні, на довгих череш­ках, частки їх розсічені на лінійно-вузькі частинки. Квітоніжки виростають з пазух листків і перевищують їх (листки) по довжині.

Квіти поодинокі, пурпурові або червоні. Плоди розсіяно вкриті волосками. Росте в розріджених соснових лісах, на освітлених трав’янистих схилах, на вирубках і серед кущів. Поширена в лісо­вих районах Лісостепу, в південних поліських районах, рідше у степових, Закарпатті і гірському Криму.

Збирають частіше надземну частину під час цвітіння, дехто всю рослину, виполіскуючи кореневище з коре­нями (траву при цьому не зволожують).

У кореневищах і квітках виявлено дубильні речовини катехінової групи, геранін (до 3 %), в надземній частині вітамін С, каротин, гіркі, смолисті та слизисті речовини.

В Острозькому районі Рівненської області рослину цю з успіхом використовують при тяжких простудних за­хворюваннях з гарячкою, коли нежить, кашель, голов­ні болі, від грипу. Тому і називають там герань криваво-червону «простудником». Конкретний запис щодо цього зробив на хуторах за с. Буша, неподалік від місця, де збиралися будувати потужний хімкомбінат отрутохімі­катів. Але громадськість області будувати комбінат не дозволила.

До речі, місцевість тут — справжня Мекка для ботаніків та фітотерапевтів. Деякі відомості, узяті від місцевих людей, гідні «ноу-хау» у фітотерапії. Для внутрішнього вживання беруть 2 столові ложки трави або цілої рослини з кореневищем і коренями, зібраної під час квітування, висушеної і подрібненої (на півлітра води).

Доводять до кипіння, настоюють до певного ви­стигання, націджують і п’ють настій гарячим по пів­склянки тричі на день. Інший варіант: ковтками чи чаркою випивають увесь відвар за добу (тобто, вклю­чаючи ніч).

Зібране під осінь кореневище з коренями цієї рослини застосовують внутрішньо при катарі шлунка з пониже­ною кислотністю, при захворюваннях кишечника (ко­літи, проктити, ентерити), верхніх дихальних шляхів (як внутрішньо, так і у вигляді полоскань), при запален­нях ротової порожнини і горла (ангіна, виразкове запа­лення «на дні» рота і особливо при «сиплому голосі»).

П’ють водний настій з цілої рослини при артритах, в тому числі інфекційного походження, і взагалі як крово­спинне, в’яжуче, обволікаюче. Обмиванням, примочка­ми, аплікаціями лікуються від опіків.

При шлунково-кишкових захворюваннях беруть для настою столову ложку трави на півлітра води. Доводять до кипіння, відставляють. П’ють теплим протягом дня у 4—б прийомів. Те ж — при артритах. Для полоскань рота, горла, шкіри, для компресів чи примочок беруть саму траву або з кореневищем і коренями: столову ложку зілля на склянку окропу, настоюють протягом ночі. Використовують теплим.

Зовнішньо. При захворюваннях шкіри та опіках вико­ристовують відвар кореневища з коренями: столова ложка на півлітра води. Кип’ятять на малому вогні 10 хвилин. Такий відвар теплим вживають і для полос­кань горла, рота.

Кореневище з коренями використовують в народній медицині як протипухлинний засіб. В дерматології при дерматозах алергічного характеру вживають як все­редину, так і зовнішньо.

Внутрішньо: настій трави (чайна ложка трави на склянку холодної води). Доводять до кипіння, настою­ють в закритій посудині 2 години, п’ють по столовій лож­ці через кожні 2 години.

Зовнішньо: настій трави застосовують для полоскань. Дві чайні ложки подрібненого кореневища на 2 склянки холодної води. Настоюють 8 годин — для компресів при алергічних дерматитах. Відвар кореневищ: 2 столові ложки на 1 л окропу кип’ятять 10 хв, проціджують. Роблять теплі примочки при тріщинах заднього проходу.

Усі частини рослини зберігають окремо. Строк збері­гання — 2—3 роки.

Leave a Reply