You are here: Home > Косметика > Технологія вирощування часнику

Гадючник звичайний

Народна назва: балабан.

Багаторічна рослина, відома в народі своїми веретеновидними або кулястими бульбами на видозмін­них коренях. Стебла заввишки 60—150 см, прямостоячі, ребристі. Листя зверху голе, темно-зелене, знизу біло-повстисте, переривчасто-розсічене, з боковими листоч­ками, видовженими,    глибоко надрізаними. Стеблові листки чергові, з великими прилистками. Квітки дрібні, шестичленні.

Пелюстки жовті або білі, іноді рожеві. Зібрані квіти у багатоквіткові щитовидні волоті; пах­нуть медом. Поширена по всій Україні, крім Карпат. Росте на сухих грунтах — на луках, уз­ліссях, схилах, лісових галявинах.

Для лікувальних цілей восени або ранньою весною ви­копують корені з бульбами, а також траву, зібрану під час цвітіння. Викопані кореневища і бульби добре від­мивають холодною водою, ріжуть на куски і сушать на горищі або під наметом; траву сушать звичайно.

За біохімічним складом усі частини рослини містять дубильні речовини (14—36 %) і глікозид гаультирин (до 0,03 %). У коренях є крохмаль і невелика кількість вітаміну С. У надземній частині є аскорбінова кислота (у листях до 230—290 мл%), ефірна олія і флавонова сполука гіперин.

В народі рослина має досить широкий спектр ліку­вального використання. При одних хворобах приділяють більшу увагу до використання самих бульбокоренів, при інших — цілої рослини. Раціональним є, на мій погляд, використання її при порушеному обміні речовин, запаленні слизистих оболонок шлунково-кишкового тракту, захворюваннях нирок і сечовивідних шляхів.

Підтверджено в’яжучу і сечогінну дію рослини.

Використовують рослину при виразковій хворобі шлунка, ниркових каменях, хворобах шкіри (від пору­шеного обміну речовин), в певній мірі — при маточних кровотечах, геморої, ревматизмі, подагрі. Сумнівною є раціональність використання гадючника при епілепсії (хіба в сумішах з іншими травами), при укусі скаже­ного собаки, від укусу отруйної змії, хоча на Поліссі це практикували. Те ж саме при венеричних хворобах (вона родичка гадючника в’язолистого, тому повинна мати йому притаманні властивості).

Взагалі — переко­нався, що рослина ця якось особливо притягує до себе тих «лікувальників», що гаразді на вигадки, в які, на жаль, самі потім вірять. А рослина і справді цікава. В народі можна почути різні поради щодо лікувальних форм і дозування як окремих частин рослини, так і усієї рослини. Внутрішньо. Настій бульбокоренів: одна столова ложка бульбокоренів на 200 мл окропу. Нагрі­вають на водяній бані 10 хв, настоюють 2 години, по одній столовій ложці 4 рази на день.

Настій трави з квітками: одна столова ложка подрібненої сировини на 0, 5 л окропу, настоюють у термосі одну ніч. П’ють по чверті склянки 4 рази на день. Настойку (1:10, на 30%-ному спирті або горілці) по 30 мл тричі на день при гастритах і гінекологічних захворюваннях. Зов­нішньо — відвар (10 г коренів на 1 л води) для об­мивань.

Кожну частину рослини (квіти, корені, цілі рослини) зберігають окремо. Строк зберігання — 3 роки.

Leave a Reply