You are here: Home > Косметика > Технологія вирощування часнику

Дягель лікарський

Рослина дворічна. Стебло пряме, голе, порож­нисте, циліндричне, заввишки 120—250 см. Листя вели­ке, голе, з досить великими здутими піхвами, дво-, трипірчасті, з великими яйцевидними дво- І трилопате­вими сегментами. Квіти дрібні, зеленувато-білі, зібрані у верхівці стебла та його відгалужень кулястими або майже кулястими зонтиками діаметром 10—18 см 15—40 опушеними промінчиками. Загальної обгортки зонтиків немає, але при основі кожного є обгорточки, що складаються з маленьких щетинистих листочків. Росте на болотах, берегах річок. По­ширений у Лісостепу, Поліссі, в Степу.

Загалом поши­рення не дуже велике, а тепер, у зв’язку з осушенням заболочених земель, ще менше. Тому, збираючи його, слід залишати кращі рослини і на розпушеній при вико­пуванні (восени) землі не полінуйтеся підсіяти насіння.

Заготовляють кореневища з коренями з рослин першо­го року життя восени, а рослини другого року — рано весною. Сушать на горищах (краще під залізним дахом), а також у печі при температурі до 40 °С. Пере­ховують у сухих, провітрюваних місцях у мішках, ящиках.

Строк зберігання — до 3 років.

Біохімічний склад: Усі частини рослини мають приєм­ний запах. У сухих кореневищах ефірної олії — 0,35— 1%, у насінні — 0,32—1,5 %  (ніжний, стійкий його аромат), у свіжій надземній частині — 0,015—0,1%. Головною складовою частиною ефірної олії є: фенандрен, пінен, гідрооксіпентадеканова кислота та її лактон амбретропід, що надає маслу характерний запах, метил – маслична кислота, цимол, спирти і сесквітерпени; крім того — пінен, ефіри оцтової і валеріанової кислот; кумарани і фурокумарини: бергаптен острубан, ізопімпінел, оксіпеуцеданин і феллоптерин. У плодах до 2 % жирної олії. В коренях є смоли, віск, гіркі і дубильні речовини, фітостерини. В листях і квітах — кверцетин, флавоноїд діомин.

Витяжки з кореневищ і коренів дягеля підвищують секрецію шлункового соку, підшлункової залози, жовчовиділення (при застійних явищах), сечовиділення, потовиділення, збільшує утворення слизу у верхніх ди­хальних шляхах. Проявляють спазмолітичні власти­вості, знімають кишечні коліки, діють заспокійливо.

Призначаються лікарями при дискенезії жовчних шля­хів (знімають позиви до нудоти та блювання), а також при вегетативному неврозі. Як відхаркувальний і проти­запальний засіб призначаються при ларінгитах, брон­хітах, пневмоніях самостійно (настій, відвар), або в зборі з іншими лікарськими рослинами. Корені і кореневища дягеля входять до складу сечогінних сумішей, для ліку­вання від ревматизму, артритів, а також від деяких нер­вових захворювань.

Крім того, при слабій перисталь­тиці, нерегулярних випорожненнях, при відсутності апе­титу у дітей та молоді на нервовому грунті, головних болях внаслідок порушення травлення, а в людей похи­лого віку — при серцевих нездужаннях, пов’язаних з розладами травного процесу. Дягель (корені, кореневи­ща) включається також у збори для лікування від гаст­риту з пониженою кислотою, захворюваннях дванадця­типалої кишки.

Готують настій так: 1 столова ложка коренів на 1— 1,5 склянки гарячої води (поставити посуд над парою під накриттям на 20 хвилин), відставити на 10 хвилин, про­цідити, пити 1/3-1/2 склянки 2—3 рази в день перед їжею як шлункове, після їжі — як вітрогінне, протиферментаційне (при здуттях), заспокійливе.

Готують від­вар: 10 г (3 столові ложки) сировини на одну склянку води методом водяної бані 15 хвилин, охолоджують 45 хвилин, доливають кип’яченої води до об’єму 200 мл., відціджують і приймають по півсклянки 2—3 рази на день після їжі як спазмолітичний, збуджуючий апетит, відхаркувальний і потогінний засіб.

Спиртову настоянку кореневища з коренями вжива­ють для знеболюючих натирань.

У збори лікарських рослин для регулювання трав­лення включають разом з дягелем ще м’яту, насіння кропу чи фенхелю, кореневища аїру, суцвіття рум’янку лікарського, корінь кульбаби, траву вовчецю кучерявого. Не забудемо: останній протипоказаний при хворобах нирок. У заспокій­ливих зборах: разом із суцвіттям деревію, тра­вою чи тільки листям меліси, коренем валеріани, листям трилисника (бобівника), шишка­ми хмелю.

На мій погляд, кількість і дозування (з урахуванням особливостей пацієнта) і методику застосування визна­чає лікар.

Зі свіжих порізаних шматочків листових черешків варять смачні цукати (як і з дудника), варення. Корені І кореневища використовують для виготовлення мароч­них алкогольних напоїв. На жаль, в Україні він уже зустрічається у невеликих кількостях, тому збирачі повинні неодмінно сприяти його поширенню: залишати кращі рослини на сім’янники, підсівати у місцях збору тощо. До речі, у західних країнах його вже культивують.

Leave a Reply