You are here: Home > Косметика > Технологія вирощування часнику

Цикорій дикий, петрові батоги

Багаторічна трав’яниста рослина із веретено­подібним коренем, стебло пряме, 30—150 см заввишки, з розчепіреними гілками. Прикореневі листки виїмчасто-пірчасто-роздільні; стеблові листки ланцетні, гостро-зубчасті, стеблообгортні, чергові верхівкові-цілокраї. Квітки голубі, рідше білі, ще рідше рожеві. Росте обабіч доріг, у вибалках, на межах, по схи­лах. Поширений по всій Україні.

Збирають цілу рослину з коренем під час цвітіння. Самі корені — восени, після відмирання надземних па­гонів.

Цикорій поліпшує обмін речовин, посилює травлення.

В коренях рослини наявний інулін, що добре розчи­няється у гарячій і погано — в холодній воді. У дикого цикорію його до 49 %, у культурних сортів (що виро­щується свідомо в господарствах) — до 61 %. Є він і в листях, і у насінні. Крім того, в коренях є глікозид штибін (0,032—0,099 %), що зумовлює їх гіркоту. Є він і в листях.

У квітках — глікозид цикоріїн. У молочному соці, що виділяє рослина в місцях поранення, є гіркі речовини лактуцин, лактукопікрин та інші. Крім того, У коренях та листях є білкові речовини, пектин, цукри, смола, фруктоза, в насінні 14—28 % жирної олії, у моло­дих листях — каротин, до 86 мг% вітаміну С, солі калію, шулін.

У народі частіше користуються цілою рослиною, зірваною під час цвітіння (з добре відмитим коренем),

зживаючи й при хворобах шлунково-кишкового тракту, цирозі печінки, опуху селезінки, але найголовніше

застосування має при хворобах печінки  й особливо при жовтяниці.

Для виготовлення відвару або настою (напару) беруть 3 повні столові ложки дрібно нарізаної цілої рослини на 1 л води. Приймають по 1 склянці настою тричі на день теплим. Найчастіше, однак, траву цикорію дикого коренем «живають у сумішах при хворобах печінки.

Зовнішньо відвар трави цикорію вживається при ліку­ванні екземи з метою зняття струпів і очищення ураже­них місць тіла. Для того намочують у відварі цикорію марлю, обкладають нею екземні місця і роблять це доти, поки на поверхні не залишиться від струпу чисте темно-рожеве місце (без нашкірника, що злущився) і без ексу­дативних (витікових) явищ запалення. У гарячий відвар цикорію кладуть пелюстки троянди і траву хвоща польо­вого; коли рідина прохолоне, проціджують і зливають у банку.

Крім вказаного вище, цикорій (корінь, уся рослина, зібрана з цвітом) у різних сумішах має (особливо у травознаїв) широке застосування, що знайшло місце у публікаціях ряду інших авторів.

А саме: у зборах для лікування не тільки шлунково-кишкового тракту з недо­статнім виділенням травних соків — печінки, жовчних шляхів (холецистити, дискенезія жовчних шляхів), але й при ослабленні фільтрації у ниркових клубочках як м’який сечогінний засіб, при ниркових і жовчних каме­нях, у початкових стадіях діабету, при хворобах сугло­бів, відкладеннях солей, при атеросклерозі; при захво­рюваннях селезінки, навіть заспокоююче при нервових розладах і як кардіотонічний засіб.

Колись М. А. Носаль писав: «Наукова медицина не вживає цієї рослини». Тепер ці слова не актуальні. І добре.

Щодо використання цикорію для лікування (в зборах з іншими рослинами) панкреатитів (запалень підшлун­кової залози) — це ще завдання з багатьма невідомими, хоч і перспективне, але тільки через лікарів, спеціа­лістів.

Траву цикорію зберігають у ящиках, коробках, обкла­дених всередині папером, окремо траву і її корені. Час зберігання — до 4 років. Корені треба берегти від молі.

Leave a Reply