You are here: Home > Косметика > Технологія вирощування часнику

Бузина трав’яниста

Народна назва: буз смердючий.

Трав’яниста багаторічна рослина у вигляді куща, з прямими, галузистими, борозенчастими пагона­ми, з білою серцевиною. Кореневища товсті, галузисті. Старші віком частини поступово відмирають, а молод­ші несуть бруньки відновлення; надземні частини паго­нів на зиму відмирають.

Листки непарнопірчасті, з 5—9 довгасто-ланцетними, пилчастими, загостреними лис­точками. Прилистки ластовидні, ланцетні, пилчасті. Су­цвіття — плоска щитовидна прямостояча волоть з трьо­ма головними гілками. Квітки дрібні з білими пелюст­ками всередині, зовні блідо-рожевими. Стиглі ягоди чорні. Вся рослина із специфічним неприємним запахом.

Росте при дорогах, на вигонах, засмічених місцях, у старих парках, на узліссях, по берегах водоймищ, у ярах, поблизу залізниць; любить глинистий і глинисто-кам’янистий грунт. Поширена у західних областях України у значній кількості, забур’янює площі. На Лі­вобережній Україні і на півночі зустрічається менше.

За даними спеціальної літератури, всі частини цієї рослини отруйні (як вегетативні, так і генеративні).

Різними авторами подається, що біохімічний склад ще недостатньо вивчений (особливо кореневищ). З поль­ських публікацій мені стало відомим, що корені бузини трав’янистої містять ефірні олії, гіркі речовини, полі­фенольні сполуки, органічні кислоти (між іншими – валеріанова), мінеральні солі.

В нашій літературі вка­зується, що в листях її виявлені дубильні речовини пирогалової природи, ефірна олія, до 7 млг % каротину. Олія темна, з неприємним запахом, до складу якої входить пальмітинова кислота.

Квіти вміщують алка­лоїд коніїн, глікозид самбунігрін (що відщеплює си­нильну кислоту — сильну отруту), ефірну олію. В пло­дах виявлені: яблучна, винна і валеріанова кислоти, дубильні та гіркі речовини, ефірна олія і глікозиди; у на­сінні — до 27 % жирної олії. Через отруйність всіх час­тин рослини їх вживають проти мишей, щурів, комах.

В офіційній медицині рослина не використовується. На жаль… Мабуть, тому, що вона отруйна. Складні і ненадійні процеси виявлення і виділення її діючих на­чал гарантували б дію лікувального принципу — не зашкодити.

В народному лікуванні застосовуються кореневища, рідше корені, листки і квіти. Корені переважно з моло­дих рослин і живі кореневища викопують восени, а кві­ти і листя — під час цвітіння. Корені сушать на печі, а листки і квіти — в затінку на горищах.

Напар або відвар дрібно порізаних кореневищ (до 10,0 г на 1 л окропу) приймають по 1 склянці тричі на день як сечогінний засіб при водянці ниркового по­ходження. Це дані М. А. Носаля. Він же рекомендував приймати в дозі: 2—3 чайні ложечки подрібненого по­рошку з кореневища бузини трав’янистої, завареного в 1 склянці води. Цей відвар випивали за день, в три прийоми.

При нефритах, хворобах сечового міхура та інших за­хворюваннях сечових органів, а також при діабеті кореневища, квіти трав’янистої бузини, а іноді листки і ягоди (останні дуже рідко) додають у невеликій кіль­кості до сумішей трав. Добір компонентів повинен бути індивідуалізованим.

Увага! Наведене вище, практиковане серед людей дозування (30,0 г на 1 л води з прийманням до 3 скля­нок за день) вважаю небезпечним, завищеним. В нашій офіційній медицині ця рослина не використовується. Однак зовсім відмовлятись від неї — це теж, мабуть, не шлях до глибшого і всебічного пізнання.

Можливо, доцільне її використання, приміром, при сильно виражених застійних явищах, набряках у хворих похилого віку. На мій погляд, достатньою лікувальною дозою є п’ятихвилинний відвар на слабкому вогні однієї столової ложки подрібненого сухого кореневища. На­стояти після цього до охолодження в склянці переваре­ної води. Приймати по одній столовій ложці 3—5 разів за день теплим або запиваючи теплою водою.

Щодо квітів, листя та й ягід — мої пізнання недостатні, щоб робити якісь узагальнення, а тим більше рекомендації. Для цього потрібне спеціальне всебічне вивчення. Хочу тільки попередити читачів, що застосування бузини трав’янистої не слід ототожнювати з застосуванням бу­зини чорної. Бузина чорна не отруйна, і дія її інша.

Що ж про бузину трав’янисту інформують вчені? Наведу деякі матеріали.

В народній медицині всі органи цієї рослини викори­стовували при невралгії, ревматизмі, подагрі, шлунково-кишкових розладах. Настій з квіток і відвар кореня (гадаю, точніше буде з кореневища) — як проти­кашлеве при запаленнях верхніх дихальних шляхів, при набряках, малярії, захворюваннях нирок і сечо­вого міхура, корінь — при діабеті. Есенцію зі свіжих зрілих плодів застосовують в гомеопатії…

Відомості ці перегукуються з нашими матеріалами. Сировина коренів бузини трав’янистої діє сечогінно внаслідок гальмування зворотної ресорбції води і нат­рію у ниркових мисочках складниками ефірної олії, збуджує також видільні дії інших органів. Внутрішньо прийнятий, збільшує жовчоутворення внаслідок збуд­жуючої дії на печінку, на потоутворення, полегшує ви­порожнення. Всі наведені дії, крім сечогінної, слабовиражені.

Застосовується при деяких захворюваннях сечових шляхів, наприклад, при легких катаральних станах, при сечокам’яній хворобі, пошкодженні нирок хіміотерапевтиками.

Також при набряках, як допоміжний засіб при захворюваннях, що вимагають посиленого усування токсичних продуктів обміну речовин, приміром, при тривкому суглобному і мязовому ревматизмі, особливо в осіб похилого віку, при уремії, при декотрих хворобах шкіри. Також при атонічних запорах.

Рекомендується дозування відвару: 1/2—1/3 столової ложки  на 1 склянку  теплої  води,  варити  5  хвилин, процідити. Пити 1—2 ложки 2—3 рази на день як сечогінне.

Leave a Reply