You are here: Home > Косметика > Технологія вирощування часнику

Береза

Використовують переважно два її види: береза повисла (дав­ніша її назва — береза бородавчаста). Береза пухнаста

Береза повисла, бородавчаста — це звичайне відоме дерево листяних і мішаних лісів. Береза пухнаста відрізняється від першої передусім тим, що її гілки і листки зісподу (особливо в кутках жилок) мають волос­ки (молоді — бархатисті), а також тим, що береза пух­наста росте у вологіших місцях.

Береза — фітонцидна рослина, своєрідний символ єднання матеріальної і духовної культури нашого наро­ду з природою. Вона ж і носій ліків усією цілісністю і кожним своїм органом: від листка, бруньки, сережки, пилку і самого кореня та деревини до кори і соку. Все це і використовується людьми.

За біохімічним складом бруньки містять ефірну олію (близько 3,5—5,3 %), яку одержують при перегонці з водяною парою. До складу цієї олії входять бетулен, бетулол, бетулонова кислота, нафталін, барвники. Крім того, бруньки містять смолисті речовини, глюкозу та не­велику кількість аскорбінової кислоти.

У листі берези повислої (бородавчастої) є сапоніни, дубильні речовини пірокатехінової групи, смоли, тритерпеновий спирт, фолієнтерол, каротин, невелика кількість нікотинової кислоти і глікозиду бетулозиду. Бутиловий ефір (рос­лини містять бетулоретинову та аскорбінову кислоти — близько 2—8 %), гіперозид, ефірну олію.

В корі берези є тритерпеновий спирт бетулін (бетуленол), глікозиди бетулозид і каултерин, дубильні речовини (до 15 %), алкалоїди та ефірні олії. Березовий сік містить в комп­лексі сполуки з кальцієм, магнієм, залізом та інші макро- і мікроелементи; дубильні речовини (до 2 %), яблучну кислоту, ароматичні речовини тощо.

Молоді листки збирають навесні, сушать у затінку; бруньки — рано навесні, коли вони ще не розпуклись і липкі від смолистих речо­вин. Бруньки, зібрані взимку, вважають у народі мало­ефективними. Для заготівлі бруньок звичайно зрізують молоді гілки і зв’язаними в пухкі снопи просушують на горищах або навіть у печах (при температурі 40— 50 °С), потім бруньки обривають з гілок.

Сік точать на­весні, роблячи у стовбурі надрізи, в які вставляють трубки або інші пристосовування для стікання соку. Коли виникає нагальна потреба, знімають з кори берези тоненьку плівчасту верхню частину кори і викидають, а з-під неї відслоюють чисту верхню частину лубу і нею заклеюють, як пластирем, пошкоджені місця шкіри, рани, збиття тощо. Мають хорошу антисептичну по­в’язку.

З березових бруньок готують спиртову настойку. Бе­руть 30 г бруньок на 1 л 70° спирту. Цю настойку прий­мають тричі на день по 15—20 крапель (з ложкою води) при виразці шлунка, при нетравленні, розладах і різних болях у ньому, а також при водянці (що виникла від запалення нирок), при всяких інших видах ниркових хвороб, проти дрібних круглих глистів (гостриків і аска­рид), при хворобах шкіри, сечового міхура; зовнішньо для лікування ран (розчином для промивання, примо­чок, для втирань), а також і внутрішньо при ревма­тизмі.

Замість спиртової настойки вживають також відвар з березових бруньок: 5,0—10,0 г на 1 склянку води і п’ють до 3-х склянок на день в тих же випадках, як і краплі при ревматизмі, атеросклерозі, екземі, при ожирінні, подагрі.

Напар-настій сушених листків використовують для компресів, додають у ванни (можна і свіже листя), прикладають компресом на болючі місця кісток.

Вважається, що всі ці березові продукти (бруньки, листки, сік) мають властивості позитивно впливати на обмін речовин, видаляти з організму всякий шкідливий баласт і шкідливі речовини. Відвар або напар з бруньок або листків у такій же дозі дають жінкам під час менст­руацій для полегшення виходу крові, а в післяполого­вому періоді, починаючи від 12-го дня після пологів, для полегшення і прискорення повного очищення.

Березові листки і бруньки входять до складу різних сумішей лікарських рослин. Для посилення виділення і видален­ня сечі (а з нею і сечової кислоти, хлорних та натрієвих солей) вважається кращим брати не бруньки, а листя берези.

Застереження. Березові бруньки слід вживати обереж­но, зі знанням, з дозволу лікаря, під контролем аналізів сечі. В першу чергу це стосується таких хвороб, як нефрити (пієлонефрит, гломерулонефрит), коли цю до­цільність визначають лікарі.

Смолисті речовини березових бруньок можуть подраз­нювати ниркові тканини. Аналогічно і краплі березового дьогтю, які часом вживають у народі.

Весняний сік берези (березовина) вважається в народі кровоочисним засобом, оздоровлюючим кров. Його приймають по 3 склянки за день або досхочу — при всіляких екземах, лишаях, висипках, при пологовій га­рячці і при хворобах з високою температурою. Вважа­ється сечогінним засобом, сік з користю п’ють при вене­ричних хворобах, подагрі, артритах, ревматизмі та при цинзі.

Якщо під рукою немає ні бруньок, ні листків, ні соку, приміром, взимку, вживають відвар з молодих гілок берези. Дехто попередньо кидає їх у банку з водою, аби бруньки дещо набубнявіли. Такий відвар п’ють при во­дянці, запаленні нирок, сечового міхура.

Для відвару беруть 4 столові ложки подрібнених гілок на 1 л води. Приймають до 3-х склянок за день.

Свіже, чисте березове листя здавна використовували в народі для окладів на рани, болючі місця, лікували ними екзему, всякі висипки, пролежні, запрілості, на­гноєння. Обгортали ними влітку посолене м’ясо, щоб довше зберігалося.

Відомий лікар-фітотерапевт з Донецька М. І. Солом­ченко подає, що 20 % настій з бруньок або листків у вигляді ванночок і тампонів використовують для ліку­вання ерозій шийки матки та її запальних процесів.

Відомим у народі є використання березового гриба чаги, плодове тіло якого являє собою тверді багато­річні нарости неправильної форми. Гриб відокремлюють від дерева, ріжуть на шматки і сушать. В ньому містять­ся агарицинова кислота, пігментні речовини, смоли, незначна кількість алкалоїдів, гумідоподібна чагова кис­лота (близько 60 %), полісахариди (6—8 %), щавлева кислота (близько 4,5 %), стероїди і птеринові сполуки.

Чагу використовують для симптоматичного лікування хворих із злоякісними пухлинами у формі домашніх екстрактів та аптечних препаратів (наприклад, «бефун­гін» тощо). Є різні способи виготовлення таких екстрак­тів з певними, на мій погляд, неістотними відмінностями.

Гриб обмивають, потім замочують перевареною водою так, щоб тіло гриба було занурене у воду, настоюють 4—5 год. Після цього подрібнюють на тертушці або за допомогою м’ясорубки. Воду, в котрій замочувався гриб, використовують для настоювання. Одну частину подріб­неної чаги заливають 5 частинами води (50 °С), що лишилась після замочування гриба. Настоюють 48 го­дин.

Воду зливають, осадок відтискують крізь цідилку з декількох шарів марлі. Густу рідину, що одержують, розчиняють водою до початкового об’єму. Виготовле­ний настій можна зберігати 3—4 дні.

При пухлинах призначають дорослим не менше 3 скля­нок протягом доби дрібними порціями.

Густий аптечний екстракт чаги призначають внутріш­ньо; добова доза — 3,5 г. Готують його так: флакон з екстрактом, вийнявши корок, нагрівають, занурюючи у воду з температурою 60—70 °С. 2 чайні ложки екстрак­ту розчинюють у 3/4 склянки підігрітої кип’яченої води. Приймають по 1 столовій ложці тричі на день за 30 хви­лин до їжі.

Випускаються і таблетки чаги, що їх приймають по одній 4 рази на день за 30 хвилин до їжі. Лікування тривале — курсами по 3—5 місяців з перервами по 7— 10 днів.

Рекомендується екстракт-настій чаги для лікування виразки шлунка та при захворюваннях селезінки, а та­кож при інших хворобах травного тракту у вигляді чаю для профілактики. При застійних захворюваннях печін­ки у такий чай-настій влітку раджу додавати по 1—2 краплі соку свіжого чистотілу або жовтого соку, що виділяється з обрізаних пагонів, черешків листя чистотілу.

При лікуванні настоєм березового гриба лікарі реко­мендують додержуватись переважно молочної дієти, не їсти консервів, копченостей, гострих і пряних страв.

Висушену чагу зберігають у сухому місці до 2-х років.

Leave a Reply