You are here: Home > Косметика > Технологія вирощування часнику

Баранець звичайний, плаун баранець

Вічнозелена, трав’яниста, багаторічна, споро­ва рослина. Коренева система розвинута слабо і скла­дається з короткого висхідного кореневища і тонких додаткових коренів. Стебло — 5—25 см, прямостояче і вилчастогалузисте у верхній частині.

Листки багато-рядні, лінійно-ланцетовидні, до основи розширені, роз­міщені у 8 продовжних рядках, цілокрайні — слабоза-зубрені, шкірясті. Спорангії тісно зібрані у циліндричні стробіли, розміщені по 2—4 (або по 1) на довгих і тонких облистяних ніжках у пазухах округло-яйцевидних або широкотрикутних листків.

Окремих спороносних колос­ків нема. У верхніх частинах пагонів можуть розвива­тися виводкові бруньки (ними рослина вегетативне по­ширюється). Росте і розвивається дуже повільно. Спори численні, у вигляді блідо-жовтого порошку.

Росте у лісових і лісостепових районах, у тінистих, вологих лісах, на скелях. Зустрічається в Карпатах, на Поліссі — рідко. Взагалі вимагає ретельної охорони.

Збір спор не має практичного значення. Заготовляють траву, зрізуючи ножем без побурілих при­кореневих частин. Не слід виривати з коренями, бо так він нищиться і вимирає. Найкраще зрізувати пагінці восени (завдовжки до 20 см), струшувати їх, щоб осипа­лись бруньки для розмноження.

Рослина отруйна, містить 0,6—1,1 % алкалоїдів (серед них отруйним є селягін, що діє на центральну нервову систему). Крім його, у траві встановлено наявність таких алкалоїдів, як лікоподій, акріфолін та інші. У рослині наявні смолисті речовини, флавоновий глікозид, кверце­тин, цукри, білкові сполуки тощо.

В медицину введений 1954 р. професором І. В. Стрельчуком для лікування від хронічного алкоголізму. Тепер зілля набирає популярності і в народі. Попереджаю: плаун баранець — отруйна рослина, і користуватися нею слід тільки під керівництвом лікаря і то у спеціалі­зованому диспансері, найкраще стаціонарно.

Трава баранця має властивість (коли після лікування нею внутрішньо прийняти алкоголь) викликати сильну блювотну реакцію.

Доведені до відчаю, рідні алкоголіків до чого тільки не вдаються, на які хитрощі і засоби не йдуть, особливо коли людина не хоче лікуватися. Почувши про плаун баранець, що зараз називається по-науковому з латині «гуперція», дістають його і часто діють невміло, від­крито або з обманом хворого (підсипають, підливають відвар не тільки у горілку, айв їжу).

Якщо з копитняком це не так вже страш­но (але і з ним по невмілості можна завдати шкоди), то

з  баранцем — дуже небезпечно! Тому подаю методику лікування баранцем, прийняту в науковій медицині.
Однак і тут раджу більше спілкуватися з спеціалістами. Препарати з баранця для лікування від хронічного алко­голізму і нікотинізму (куріння тютюну) можуть замі­нити такі ліки, як пілокарпін і езерін.

Суть лікування — вироблення у хворого умовного рефлексу відрази до алкоголю, вже навіть до його за­паху. Для повнішої інформації наведу тут матеріали вче­ної А. Д. Турової: 10,0 г подрібненої трави баранця кидають у скляну колбу, заливають 200 мл води і кип’я­тять протягом 10 хвилин на слабому вогні. Відставля­ють, відціджують траву, в націджене віджимають і до­ливають перевареної води до об’єму 200 мл, зберігають у холодильнику не більше 2 діб.

Відвар баранця призначається не раніше (!) ніж через 4 дні після вживання алкоголю. Виготовлений відвар у дозі 80—100 мл хворий випиває і через 3—15 хвилин йому дають чарку горілки або вина і одночасно радять добре понюхати цей напій. Через 10—15 хвилин наста­ють (буває і через 1—3 години) нудота і блювання. Згодом усе повторити. Це і приводить до закріплення рефлексу відрази, що звичайно настає після 2—3 разів неприємної лікувальної процедури.

Як правило, ліку­вання баранцем і до того психотерапевтична допомога спеціаліста дають позитивний ефект. І тоді лише згадка про горілку (алкоголь) викликає у хворого реакцію нудоти, а то і блювання. Повторне лікування баранцем, при відновленні потягу до алкоголю, доцільно прово­дити не раніше як через півроку.

Ще раз нагадуємо: самим або при допомозі необізна­них людей лікуватися баранцем небезпечно. Справа в тому, що відвар баранця, коли дозуванням не керує лікар, викликає сильне обтяження організму, слюнотечу, пітливість, фібриляцію м’язів тіла, пониження артеріального тиску, аритмію дії серця. В диспансері до такої небезпеки не допустять. Лікар вибирає і ліки, і дозування їх, і методику лікування залежно від особливостей організму і його стану цілому.

Є відомості про використовування плауна баранця для лікування від ревматизму, нервових розладів (істерич­ність), туберкульозу, а зовнішньо — від лишаїв, навіть рід псоріазу. Отакий він, баранець. Шкода, що не рясно росте. А тим часом подбаймо, щоб він зберігся у нашій Природі.

З публікацій відомо: у Швеції вживали його дня боротьби з паразитами, відваром мили худобу, що захищало від нападів кровососних комах. Трава (на­стій, відвар) фарбує вовну в жовтий колір, інші ткани­ни — в синій. Строки зберігання — 3 роки. Окремо (!) від іншого зілля.

Leave a Reply