You are here: Home > Косметика > Технологія вирощування часнику

Аніс, ганиж

Однорічна трав’яниста рослина (походить із східного Середземномор’я), яку розводять в городах і палісадниках (зустрічається часом здичавілий), ви­рощується також у спеціалізованих господарствах. Стебло округле, сягає до 30—50 см. Нижні листки цілі, з довгим черешком, надрізано-зубчасті по краях, верх­ні — майже сидячі, трироздільні з вузькими частками.

Квітки дрібні, з білими віночками, зібрані в 6—10-променевий плоский складний зонтик. Плоди — двосім’янки, шорсткі. На смак сім’янки терпку­вато-солодкі, запах сильний, специфічний. Збирають, коли побуріють. Масово на плантаціях косять тоді, коли плоди перших зонтиків вже побуріли, а зеленаві сушать і обмолочують.

Плоди анісу містять 1,2—6 % ефірної олії, до складу якої входять фенол — анетол (до 80—90 %), метилхаві­нол (до 10 %), а також анісовий альдегід, анісовий ке­тон, анісова кислота, до 28,5 % жирної олії, білкові речовини, холін, яблучна кислота, цукор.

Народ користується сім’янками анісу. Крім сім’янок, купують в аптеках анісово-нашатирні краплі.

Відвар з сім’янок (3—5 г на 1 склянку води) п’ють при грудних хворобах щогодини по 30—50 мілілітрів. Це — відхаркувальний засіб при астматичних присту­пах, сухому кашлі.

Такий же відвар (по півсклянки тричі на день) п’ють Для поліпшення діяльності шлунка і кишечника (по­силення перистальтики) як вітрогінний, стимулюючий секрецію травних соків, сечогінний (очищає сечоводи), потогінний і жарознижуючий засіб.

Аптечні анісові краплі вживають при шлунково-киш­кових захворюваннях: по 3—6 крапель на грудочці цукру 2—3 рази на день. Відвар анісових сім’янок та самі анісові краплі вважаються в народі засобом, який збіль­шує кількість молока у матерів. Твердять, що це сприяє і здоров’ю немовляти. Старшим дітям дають домашнє печиво, яке присмачують цілим або потертим насінням анісу.

З порошку анісових сім’янок, змішаного порівну з по­рошком кореня (дуже отруйної рослини) чемериці, робили мазь (з певною обережністю): 1 части­на порошкової суміші на 3—4 частини смальцю. Цією маззю змазували волосся при головних вошах.

Наукова медицина конкретизує і удосконалює на­родну методику лікувального використання насіння анісу. Дослідженням підтверджено, що плоди анісу ма­ють спазмо-секретолітичну і антисептичну властивість: використовуються при лікуванні від запальних захво­рювань слизистої оболонки дихальних шляхів.

Препа­рати з них застосовуються при кашлі, втраті голосу, катарі бронхів, запаленні мигдаликів, астмі, при по­рушеннях травлення, катарі кишок і в певних дозах як протизапальне при захворюванні нирок та сечового міхура, при сечокам’яній хворобі (1/2 — 2 чайні ложки на 1 склянку окропу).

Плоди анісу та препарати з них викликають коротко­часне збудження із подальшим пригніченням централь­ної нервової системи, зменшують спазми гладкої муску­латури і т. д.

Анісова ефірна олія одержується шляхом перегонки. Анетол, що наявний в ній, подразнює бронхи, і це при­зводить до рефлекторного збудження дихання, поси­лення секреції бронхіального слизу, водночас має анти­септичні властивості.

Застосовується при катарах ди­хальних шляхів, трахеїтах, ларингітах, при кашлюку, гнилистих бронхітах і при гангрені легень, при бронхо-ектазах. Анісова олія забезпечує м’яку відхаркувальну дію, збільшення і роздрібнення секрету та прискорення видалення його з дихальних шляхів. Олію часто ком­бінують з іншими ефірними оліями, з антибіотиками, вводять до складу різних відхаркувальних мікстур. Га­ленові препарати анісу діють краще, ніж анісове масло.

Діючою дозою масла вважають 0,05—0,25 г, тобто 1— 5 крапель на 1 прийом. Нашатирно-анісові краплі (аптеч­ні) широко застосовують в дитячій практиці. Звичайно для дорослих призначають 5—10 крапель на прийом, дітям до 1 року — 1—2 краплі, 2—5 років — 2—5 кра­пель, 5—9—12 років — 6—8—12 крапель на день.

Анісова олія входить до складу грудного еліксиру. Вона використовується для поліпшення смаку інших ліків.

Слід пам’ятати, що великі дози так подразнюють слизові оболонки стравоходу, розширюють капіляри, що можуть викликати втрату свідомості, тремтіння, пе­ресиченість мозку кров’ю.

Протипоказана також ефірна олія анісу при гострому катарі шлунка, кишок та нирок, виразковій хворобі, внутрішніх кровотечах.

Деякі рекомендації щодо дозування. Напар з 1 ложки плодів на 2/3 склянки окропу, пити 1/4—1/3 склянки 3—4 рази щоденно перед їжею. Дітям — 1/3—3 столові ложки — в залежності від віку. Олію анісову приймають на овочевому соці або молоці.

У дерматології плоди анісу призначають внутрішньо (1 чайна ложка на 1 склянку окропу — настоюють 20 хвилин). П’ють по півсклянки 3—4 рази на день за півгодини до їжі — при екземі, шкіряному свербінні, нейродерматиті, коли дерматози супроводжуються за­хворюванням травної системи. Кашку із зварених коре­нів анісу рекомендують застосовувати для припарок на депігментовані ділянки шкіри при вітиліго (автор тут посилається на П. Чуролінова).

Зберігають плоди анісу в скляних банках, закритих щільно кришками. Строк зберігання — до 3 років.

Leave a Reply