You are here: Home > Косметика > Технологія вирощування часнику

Історія косметики

Слово «косметика» походить від грецького слова, що означає «мистецтво прикрашати». «Космет» — так називали рабинь, які прикрашали тіло і обличчя жінок Стародавнього Риму.

Застосовувати косметичні засоби почали ще в далекій глибині століть. Спочатку це було пов’язане, очевидно, з культовими обрядами і мало функціональний характер. За допомогою косметики виділяли вождя, воїна із одноплемінників, лякали ворогів.

Звичай використовувати косметичні засоби виник у південних країнах. В умовах жаркого, сухого і вологого клімату частіше з’являлися захворювання шкіри, які потребували застосування різних засобів, зокрема мазей і умивань, з профілактичними і лікувальними властивостями.

Прообразом сучасної косметики є крем або мазь, яка складалась спочатку з тваринного жиру; потім до тваринних жирів почали додавати рослинні олії, пахучі речовини, віск і медикаменти. З ускладненням сумішей косметичних препаратів розширилась сфера їх застосування.

Уявлення про прикрашання обличчя і тіла у кожного народу було своєрідним. Так, індійці майя широко використовували червону мазь з додаванням дуже липкої смоли — стираксу. Цією сумішшю вони зма-щували особливий брусок (у вигляді мила) з вирізаними на ньому візерунками і натирали ним груди, руки, плечі, стаючи, як їм здавалось, духмяними й гарними.

Батьківщиною косметики вважають Стародавній Схід, де мистецтво прикрашати обличчя і тіло досягло особливо високого розвитку. У всіх країнах стародавнього світу цінували південноаравійські пахощі й притирання, а фарбування волосся хною та басмою збереглося до наших днів.

Мистецтвом виготовлення косметичних засобів володіли в основному жерці, які займались прикрашанням божества, бальзамуванням померлих. Рецепти різних ліків і бальзамін зберігались у глибокій таємниці.

Великими майстрами у цій галузі були жерці Старо¬давнього Єгипту. Винайдені ними тисячоліття тому косметичні засоби використовують і при виготовленні сучасної косметики. Широко застосовували у Стародавньому Єгипті і декоративну косметику, яка мала в деяких випадках профілактичне значення. Наприклад, підфарбовували очі не лише жінки, а й чоловіки, що запобігало запаленню повік від спекотливого сонця і сухого вітру. Фарбували також волосся, нігті на руках і ногах. Це виявлено при дослідженні мумій, що збереглись, в яких нігті були пофарбовані в оранжевий колір, а в деяких випадках навіть позолочені, їдкий сік деяких ірисів (півникових) застосовували як рум’яна (подразнення шкіри цим соком викликало почервоніння, яке зберігалось тривалий час).

Стародавні євреї також користувались різними східними пахощами і косметичними засобами, їм були відомі всі таємниці кокетства. Цікаво, що волосся у ортодоксальних євреїв вважалось найбільшою спокусою, і заміжня жінка повинна була старанно ховати його від стороннього погляду під перукою або хусткою.

Інші народи також приписували волоссю особливі чари і таємничу силу. Тому, мабуть, мудреці і священнослужителі мали довге волосся: на цій основі створена поетична легенда про Самсона і Далілу.

Римляни та греки були тонкими знавцями косметики і гігієни. Вони широко практикували часті купання, ванни, масаж. Після миття шкіру натирали різноманітними духмяними оліями, вивезеними з країн Сходу або виготовленими з місцевої сировини (лимонна олія, апельсинова, бергамотна). Вперше в Греції почали застосовувати олію з апельсинових квітів (флердоранжеву).

Неможливо уявити гречанку, яка б вважала свій туалет завершеним, не освіживши злегка обличчя косметичними засобами. Тримаючи в руках відполіроване бронзове люстерко з гарною фігурною ручкою, вона рум’янилась, підфарбовувала губи, підводила брови, відтіняла повіки, фарбувала вії, напахчувалась. Парфуми жінки зберігали у витончених посудинах-лекіфах, які іноді були справжніми витворами мистецтва.

Римські жінки також у великій кількості застосовували різні косметичні засоби та есенції, за допомогою яких освітлювали волосся, вживали духмяні олії, пудру.

У країни Західної Європи косметика проникла давно. У Стародавній Італії в І – IX ст. нашої ери центром виробництва і збуту парфумерії та косметики було місто Генуя (поблизу Неаполя). Там виробляли ліки, есенції, притирання, гримувальні засоби, помади.

Мистецтво косметики з Італії поширилось у Францію, де набуло значного розвитку.

Цьому великою мірою сприяли урядові укази, спрямовані на заохочення виробництва косметичних засобів. В 1190 р. король Філіпп-Август обнародував правила, які ставили в привілейоване становище тих, «хто має право виготовляти і. продавати всі сорти парфумів, пудри, помади, мазей для відбілювання та очищення шкіри, мила, пахучі води, рукавички та шкіряні вироби».

Вже в ті часи застосування косметики залежало від моди. Навіть вродливі, здорові й квітучі дівчата повинні були «малювати» обличчя, руки та шию. Розмальовування було настільки складне і потребувало такого мистецтва, що для цього часто запрошували художників. Обличчя, голову та руки мили досить рідко, загальна гігієна була не в пошані.

У XVII ст. косметику застосовували надмірно, причому особливо популярними були чорні мушки, що їх дами наклеювали на обличчя, шию, груди. Мушки виготовляли з чорної шовкової тканини у формі невеликого кружечка чи якої-небудь фігурки. Цікаво, що кожна мушка мала певне значення. Так, мушка над губою означала кокетство, на лобі — величавість, у куточку ока — пристрасність.

У Давній Русі для догляду за шкірою обличчя і тіла використовували в основному натуральні засоби – трави, тваринні жири. Звичай застосовувати пахощі, притирання виник у VII – VIII ст. завдяки розвитку торговельних зв’язків Русі з Візантією.

З прийняттям християнства Київською Руссю і розширенням візантійського впливу пахощі та косметичні засоби стали ширше застосовувати спочатку з релігійною метою, а потім і в побуті.

У XVI – XVII ст. з країн Західної Європи на Русь проникають вироби косметики і парфумерії, які в основному використовувала аристократична верхівка.

У простого народу основне місце займав гігієнічний догляд за шкірою, утримання її в чистоті. З найдавніших часів відомі бані із своєрідним масажем березовим віником, використанням духмяних трав. При відсутності бань милися й парились у печах. Мило застосовували лише багаті, інші користувалися лугом (настоєм попелу). Для освіження тіла робили масажі з мазями, виготовле¬ними на травах, особливо поширений був так званий «холодець» — настій чи дистилят з м’яти.

На Україні для миття голови використовували любисток, м’яту, руту, а у воду для умивання клали ягоди калини, щоб обличчя було рум’яним. Водою із снігу, який випав у березні, виводили веснянки. Для пом’якшення шкіри обличчя застосовували підручні засоби: кисле молоко, сметану, хлібний квас, розсіл з солоних огірків, толокно, свіже молоко, яєчний жовток, рослинні соки (з свіжих огірків та ін.), мед, тваринні, рослинні жири тощо.

Особливо було поширене виготовлюване в аптеках «дів’є молоко» — настій бензойної кислоти або росного ладану. Ним змащували шкіру і додавали у воду для вмивання. Пізніше стали популярними білила («помада для обличчя»), які наносили на обличчя тоненьким шаром. Як рум’яна застосовували пофарбований у червоний колір папір. Ним натирали вологі щоки. Але найчастіше користувались з цією метою бодягою, яка зумовлювала подразнення закладених у шкірі обличчя нервових закінчень, приплив крові та легкий гарний рум’янець. Волосся змащували маслиновою, реп’яховою оліями.

Кінець XVIII і особливо середина XIX ст. стали поворотною точкою в історії вітчизняної косметики та миловаріння. Наприкінці XVIII ст. у Москві було відкрито першу парфюмерно-косметичну фабрику, а в середині XIX ст. у Росії вже діяло кілька таких фабрик. В основному їх обслуговували іноземні спеціалісти, фабрики працювали майже повністю на природній сировині. На них виробляли, головним чином, лише косметичні засоби: помаду для волосся, пудру, помаду для обличчя, туалетне мило.

Tags: , ,

Leave a Reply